Слава страстям Твоїм, слава довгому терпінню Твоєму, Господи!

Євангелії від Марка:

«Була ж третя година, коли вони розіп’яли його. А був і напис, за що його засуджено, написаний: «Цар Юдейський». І розіп’яли з ним двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч від нього». (Мк. 15, 25-27)

Ісуса прибивають до хреста. До цієї хвилини ще можна було сумніватися у здійсненні хресної жертви. Було багато перешкод на хресній дорозі, які могли завадити розп’яттю. І ось його прибивають до хреста. Хрест і тіло Спасителя стають одним цілим. І навіть на цьому ганебному місці, у цих муках Ісус не перестає нас любити. Але не всі це збагнули… Як нерідко нам, християнам, закидають, мовляв, де ваш Бог-Любов, чому страждають невинні?

Своє бажання миру і любові між людьми Він закріпив, повисши на хресті. «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять вони!» (Лк. 23:34), – хто не знає цих, сповнених глибокого значення, слів, які вигукнув Ісус із Назарету, повиснувши на хресті. Це одна з найбільш великих заступницьких молитов, вимовлених коли-небудь.

Він воплотився і став одним із нас. Взявши на себе все людське, окрім гріха: голод, холод і страждання… У водах Йорданських Він став на наше з вами місце, там, де люди залишали свої гріхи під час хрещення, щоб взяти наші з вами рани на себе!

Не залишає Він сьогодні пораненого на війні і вирушає у морок підвалу з полоненим. Христос сьогодні з тими, хто в страшних умовах війни з усіх сил втримує свої руки від насильства, але водночас, якщо цього потрібно заради захисту своєї країни, готовий життя своє покласти за ближніх своїх. А ще більше Христос сьогодні співстраждає і плаче й над агресорами, яких привела на війну жадоба насильства та хворобливо-амбітні геоплани, бажаючи їх навернути, адже Він прийшов, щоб дати свій мир усьому людству.

Вбивство, розбій, тортури, знущання над полоненими… Все це зло чиниться не лише окремим людям чи окремій країні, а самому Богові, Який ототожнює себе і кожною терплячою людиною: «Все, що ви зробили одному з моїх братів найменших, – ви мені зробили» (Мт. 25:45).

Співстраждав також Христос разом із своїм переслідуваним вірним слугою Симеоном. Після другого арешту справу владики Лукача об’єднали зі справою іншого підпільного єпископа УГКЦ – Івана Слезюка, яких свого часу в минулому разом хіротонізували.

22-23 жовтня 1962 р. в Станіславові (сьогоднішньому Івано-Франківську) відбувся судовий процес у справі Лукача і Слезюка, що перетворився на показову пропаганду атеїзму. Вочевидь, він був спеціально приурочений до початку II Ватиканського собору в Римі, щоб показати всьому світові, що з Греко-Католицькою Церквою в Україні покінчено.

69-літньому єпископові Симеону інкримінували: «Підсудний Лукач разом з керівництвом нелегальною діяльністю уніатськими священиками на Станіславівщині складав рукописи релігійного характеру та розповсюджував їх серед уніатських священиків, віруючих і монахів з метою поширення католицизму, чого і не заперечував на судовому засіданні». Причина присуду сформульована так: «…Як небезпека вчиненого злочину, так і нерозкаяність після першого засуду — заявив, що залишається на тих же позиціях». Присуд на підставі статті 209-ї Кримінального Кодексу УРСР позбавляв єпископа волі на 5 років. Навіть судді були вражені силою волі цієї хворої, але незламної людини.

Християнин має пам’ятати про подвиг Христа і тисяч мучеників, про їхні добровільні муки й терпіння. Проста людина, коли отримує невигоду, природно нарікає, чим і виявляє своє незадоволення. Християнин добровільно піддається на різні невигоди і жертвує всі терпіння у своїх наміреннях. Християнин радо зносить всі прикрощі, які походять від людей, і молиться за всіх своїх кривдників.

Молитва

Ісусе, дай ласку пам’ятати про Твою любов у хвилинах випробувань. Дай ласку любити так, як Ти любив своїх кривдників. Ісусе, допоможи перейти цей шлях навернення до кінця.

Отче наш… Богородице Діво… Слава Отцю…і нині…

Перетерпівший за нас страсті, Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас, грішних!