Один урок від трьох царів

Один урок від трьох царів

13.01.2020

Після неприродньо теплого грудня, якось швидко і несподівано цьогоріч до нас прийшло Різдво. Опісля тотальних новорічних корпоративів і суспільних суперечок про дату святкування народження Спасителя, Господь подарував нам чудову справжню зиму у навечір’я та сам день Різдва, а це автоматично – святковий піднесений настрій і тихе, майже дитяче очікування дива.

Свято прийшло: смак пшениці у куті і пісних голубців, запах сіна та ялинки в дивному сплетінні ворушать думки про дитинство, під ногами скрипить сніг, за вікнами людських осель мерехтять вогниками мрії і сподівання, а на гадку приходять оповідки покійної бабки Даньки, яка з усією серйозністю розповідала, що у цю ніч, худібка говорить людським голосом…

Якось цього Різдва мимоволі звернув увагу на наші побажання, які складаємо одні одним. Типове етикетне ”Смачної куті” і ”Веселих свят” відображає сенс понять, які людина артикулює у слова. Отже, Різдво має бути смачним і веселим. Добре, але для мислячих, адекватних людей, відверто кажучи, цього замало.

Смачно і весело вміє організувати типовий  готель у Єгипті, бо смачно і весело то виключно для тіла, того би стало для повного щастя банальній, приземленій людині. Вихідні, на роботу не треба, ситно набитий шлунок, телебачення крутить розважальні програми, тепло у хаті… Але це не Різдво! Це примітивна пародія дешевого штибу, натомість ми маємо йти куди глибше. У саму суть цього справді величного і глибокого змістами свята.

У сам день Різдва на літургії ми чуємо уривок євангелія від Матея про прихід до немовляти Ісуса трьох мудреців. По-різному їх називає церковне передання: царями зі Сходу, мудрецями, астрономами, волхвами. Їх мощі із середньовічних часів спочивають у грандіозній  катедрі німецького міста Кельну. У латинській традиції священик після йорданських відвідин домівок залишає крейдою напис на дверях перших літер їх імен (Каспар, Балтазар, Мельхіор).

Мудреці зі Сходу стали невід’ємними персонажами наших вертепів, часто їх зображають як представників трьох рас. У євангелії пізніш ніде більше не зустрічаємо згадки про них. Не знаємо, як у подальшому склалася їхня доля, як завернуло їхнє життя у майбутті. Та ми сьогодні, зрештою, не про те. Вони у день Різдва дарують свої дари не тільки Ісусові, вони кожного з нас здатні обдарувати дещо більшим, ніж золото. Вони здатні своїм прикладом і життєвою поставою дати нам, людям 21 століття, архиважливий урок.І цей ґрунтовний світоглядний орієнтир спробуймо прийняти до особистого життя.

Яскрава нова зоря, що з’явилась на небозводі, покликала їх у далеку дорогу. Народився цар світу. Певне, ідучи шляхом до Вифлеєму, кожен з них малював певні очікування. Цар, який володіє світом, прогнозовано мав би, мабуть, народитись у мармурових палатах, довкола – музиканти, які грають на арфах, дитя вкрите шовком і порфірою, елітні батьки з голубою кров’ю, у чергах міжнародні дипломатичні делегації… А як же по-іншому. Бо інакше ж не буває. Все згідно статусу!

Але на околицях Вифлеєму наші мудреці знаходять кардинально іншу картину. Звичайнісінька стайня, у якій не до кінця приємно пахне, вівці і воли, пригнані з поля, пастухи, що походять із найбідніших верств населення Юдеї, вбого одягнені Марія і Йосиф, ноги яких збиті до крові далекою, важкою дорогою. Ілюзія, плекана шаблонними очікуваннями, вщент і повністю зруйнована…

Та їхня мудрість полягає, власне, в тому, що вони не веденні по житті очікуваннями, але тверезою реальністю, яка бачить Бога в усіх обставинах.

Очікування – яке обнадійливе і, водночас, страшне слово. Скільки людських доль і життів воно зламало в основі. Вчиться дитина добре в школі, відмінник в інституті, життя попереду сповнене неосяжних сподівань, підживлене картинками з Інстаргаму. Ти кращий від інших, ти вартий найліпшого, – тихенько шепоче внутрішній голос себе улюбленого. Влаштовався на роботу, а там стайня, там нераз люди, які від худібки недалеко то і втекли. Ніхто не цінує, не дооцінює старань і харизми. Як далі?

Молоді юнак і дівчина зустрічаються. Спільні вечори і безтурботні ранки, іскорки закоханості в очах і стріла Купідона, яку вже ніхто не витягне із серця до самої смерті, життя у стилі лайт і бажано на повну.

Нещодавно зустрічаю одних з такою історією.

Отче, ми розлучаємось. Це не життя, а стайня. А його мама, а її тато, а увага взаємна вже охолола і речі по кімнаті ніхто вже не прибирає. Життя стає цікавішим у фейсбуці і тихі романтичні вечори біля каміну не гріють ні душі, ні тіла. Очікування вічного родинного затишку перетворилось у затхлий хлів на узбіччі життя, пронизаний вітрами байдужості і відрази.

Батьки єдину надію і сподівання покладають на дитину. Все для неї – єдина наша потіха буде у старості. Небувалі жертви приносяться до ніг маленького ідола. І не доїсться, і не до спиться заради дитини. Щоб і одяг із бутіка із лейбою, і телефон останньої моделі, щоб не гірше як у людських дітей у класі.

А дитина виросла, гніздечко власне звила, робота, сімя, турботи, не має часу на батьків, своїх справ по самі вуха. Життя кидає то в одну то в іншу сторону.  І йде старенька до церкви на Святвечір, очі до долу опустила. Чого’с ти пані такі сумні, – питаю. Отче, троє дітей маю, а ше мені нині ніхто не подзвонив. Та може завтра, – кажу, – подзвонять.

Може…

Життя на його завершенні стало вертепом, де, хіба, випадкові перехожі на трішки зупиняться та й підуть далі. Очікування розбитті вщент до болю прагматичною правдою життя.

Та євангельська історія про мудреців говорить нам дуже важливу правду. І коли ми її не приймемо, то маємо стовідсотковий ризик перетворити власне життя на холодний хлів, звідусіль обдутий вітрами апатії та безсенсовості.

Моделюєм ситуацію. Волхви приходять до Вифлеєму, а там бачать пропорційно іншу картину, аніж очікували. Це не те на що ми сподівалися. Це неможливо і за межами логіки. Убога родина із дитинкою і простяцький антураж довколо. Кому віддавати злитки золота і миро, яке куштує річної плати 10 робітників?  Натомість вони не живуть тим, що намріяли у власних фантазіях, а в новонародженній дитині, що тихо дрімає на руках Марії, бачать всемогутнього творця, який прийняв людське тіло. Ось де істина!

Не жити шаблонами вкладеними кимось у наші голови. Те круто, а те так собі – для середнячків. Це статусно, а це – не для мене. Ця людина важлива, тому що впливова, а ця – нічого не вартує, бо користі з неї для мене ніякої.

Християнин – це не від слова хрестик на грудях, чи пізніше на цвинтарі.

Християнин – це той, що здатен бачити Бога у кожній людині, яку зустрічає на своїй життєвій дорозі. Бачити Бога у найбідніших вертепах і на задвірках людських історій. А стайня чи палац – то не істотне, то тимчасовий декор. У цьому, мабуть,  міститься істина, яка робить людей мудрецями. Зоря два рази не являлась царям зі Сходу і вони, побачивши її, пішли до Бога, якого впізнали у вертепі.

Наша життєва зоря, теж два рази не світить. Піти за нею, чи не піти, побачити Боже у примітивному, віддати дари життя, чи залишити собі – це виключно наш з вами вибір. За нас його ніхто не зробить.

Джерело: Терен

Останні новини

«Симеон Лукач є прославлений блаженним тому, що він хотів перебувати й шукав зустрічі із Тим, Який є Святим. Просімо заступництва...

Цьогоріч традиційна проща відбувається з нагоди 60-ліття від народження до Неба блаженного священномученика Симеона Лукача. Сьогодні, 15 червня, на батьківщині...

Наприкінці весни, 29 травня, у Відпустовому центрі блаженного Симеона Лукача, що в с. Старуня, провели традиційні нічні чування, які очолив...

У Страсний понеділок, 29 квітня, у Відпустовому центрі блаженного Симеона Лукача, що в Старуні, відбулися традиційні нічні чування. Цього разу...

У пʼятницю, 19 квітня, відбулася великопосна проща медичних працівників Івано-Франківської Митрополії УГКЦ до Відпустового центру блаженного Симеона Лукача, що в...

У неділю, 7 квітня, у Відпустовому центрі блаженного Симеона Лукача провели особливий молитовний вечір за заступництвом Пресвятої Богородиці. Моління очолив...