На Синоді Єпископів УГКЦ 2023 року ухвалено рішення додати до нашого Місяцеслова імен святих з інших Церков католицького сопричастя, що підкреслює нашу відкритість та пошану до традицій святості Західної Церкви та інших Східних Католицьких Церков.

Серед переліку нових святих і блаженних Католицької церкви є блаженна Едіґна. З цієї нагоди у Відпустовому центрі в часі вечірньої програми спогадували памʼять блаженної.

Молитовний вечір розпочався з молебню до блаженного священномученика Симеона Лукача, після якого розпочалась Божественна Літургія. Богослужіння очолив о. Роман Дармограй у співслужінні о. Юрія Сидіра, о. Володимира Лукашевського, о. Михайла Брика та о. Олега Федака. 

В часі проповіді душпастир роздумував над особистим свідченням Бога, яке ми чинимо своїм життям: 

«Христос завжди промовляє до нас в духовному аспекті, Він завжди говорить про спасіння нашої душі. Які б події не відбувалися в житті, ми маємо перш за все думати про спасіння. Господь допускає різні речі в житті, щоб ми свідчили про Нього. І хто витримає до кінця, той спасеться. Земний шлях від зачаття і до останнього подиху – ніщо інше як дорога до неба», – мовив о. Роман.

Проповідник пригадав вірним про спомин блаженної Едіґни, яка мала українське коріння та прославилась своєю добротою та глибокою вірою в Господа.

«Церква вшановує блаженну Ⅻ сторіччя, яка є відомою спадкоємицею відомих людей – короля Генріха I та княжни Анни Ярославни. Велике місце у суспільстві не заважало їй бути християнкою та служити іншим. Вона могла б жити у своєму королівстві і отримувати все бажане. Але Господь покликав її до служіння потребуючим і вона обрала Бога». 

По завершенні богослужіння душпастирі також помолилися панахиду за спочилу душу Патріарха Любомира Гузара, 91-шу річницю від дня народження якого відзначаємо. 

Опісля вірних поблагословили мощами блаженного священномученика Симеона Лукача, за заступництвом якого ми щодня молимось.

Пригадуємо, що вже цього четверга ми чекатимемо паломників у Відпустовому центрі блаженного Симеона на лютневих нічних чуваннях, які очолить Владика Йосафат Говера.

📌Більше про життя та служіння блаженної:

«У малому старовинному баварському селі Пух над річкою Ампер в околиці Мюнхену біля Фірстенфельдбруку, приблизно 15 кілометрів від Дахав, у парафіяльній церковці знаходяться мощі блаженної Едіґни. Вона — дочка київської княжни Анни Ярославни, яка була заміжня за французьким королем Гайнріхом I».

Княжна Едіґна народилася в 1055 році на французькому дворі, де провела своє дитинство. Вихована матір’ю в побожному дусі, в любові до ближнього і рідних традицій, склала обіти на побожне самітне, аскетичне життя. Щоб уникнути насильного для неї подружжя, яке призначив батько, вона покинула королівський двір і через німецькі землі, через Баварію, пустилася у мандрівку на Схід на батьківщину матері, в золотоверхий Київ, про який так багато наслухалася від неї.

На 19-му році життя 1074 року, мандруючи далекими дорогами, знайшла собі притулок біля старої липи на горбку при церкві в селі Пух. Протягом 35 років, 1074–1109 жила в тому селі і, як співмешканка села, була знана з побожного життя, своєї доброти і допомоги, і її любили місцеві люди. Вона жила серед людей і для людей, подібно, як чинили ченці в Києві.

Легенда про неї розповідає, що «недалеко села Пух, де помер німецький цісар Людвіґ, селянин, що їхав возом запряженим волами взяв на віз мандрівну дівчину. На возі був дзвінок і когут. Коли віз під’їхав до місцевої церкви, дзвінок задзвонив, а когут запіяв, вони зупинилися. Едіґна уважала, що це Божий знак для неї, і вона, знайшовши у старій липі біля церкви дупло, там якийсь час жила, а потім примістилася в маленькій хатині. Селяни приходили до неї зі своїми турботами, а Едіґна їм допомагала радою, лікувала від хворіб, також їхню худобу, вчила дітей писати й читати.»

Едіґна померла 26 лютого 1109 року, і похоронили її під престолом старої церкви.

Місцева людність почитала Едіґну від віків, зберігаючи пам’ять і любов пустельниці, яка не тільки на протязі 35-ох років чинила добродійства для них, але й після смерти вислухувала їх молитви і чудом спасала. Інший переказ каже, що «після її смерти з липи, в дуплі якої вона жила, випливала свята олива, але коли купці старалися продавати цю оливу, виплив оливи переставав».

Коло 1600 року проголошено її блаженною, опікункою проти крадежів, а мощі складено у вітринку, яка досі висить над присвяченим їй побічним вівтарем перебудованої ще тоді церкви.

Стеля і стіни цієї церкви прикрашені малюнками з життя Едіґни. Під хорами висить низка образів із різних століть, разом з новітніми часами, з подяками за поміч. У честь Блаженної Едінґи вдячні мешканці села Пух влаштовують що десять років своєрідні «ігри Едіґни», у яких відтворюють життя і діяльність блаженної. Наступні ігри припадають на 1989 рік (Петро Гой, Правнучка святого Володимира, Календар «Світло» 1989, стор. 95–96)