У понеділок, 29 вересня, у Відпустовому центрі блаженного священномученика Симеона Лукача, що в селі Старуня, відбулися традиційні молитовні чування. Як і щомісяця, наприкінці вересня Старуня прийняла більше ніж пʼять тисяч паломників з різних куточків Прикарпаття та всієї західної України. Люди прибували, щоб випросити за посередництвом блаженного Симеона потрібних ласк для себе та своїх родин, а найбільше – миру і справедливої перемоги для України.

Цього разу чування очолив владика Венедикт Алексійчук, єпископ Єпархії Святого Миколая з м. Чикаго (штат Іллінойс, США).

Початок чувань і наука

Молитовна програма розпочалася у парафіяльному храмі святих апостолів Петра і Павла, де владика Венедикт у співслужінні префекта Івано-Франківської духовної семінарії о. Романа Носика та диякона Василя Херманчука відслужив вечірню. Молитву супроводжував семінарійний хор.

У часі молитви архиєрей виголосив для присутніх повчальну науку, в якій наголосив на довірі до Бога навіть у найважчих обставинах життя. За словами проповідника, кожен із нас має свою Хресну дорогу.

«Христос мав свою, і ми маємо свою. Чому? Бо саме через хрест ми вчимося довіряти Богові», – підкреслив владика Венедикт.

Він пригадав приклад блаженного Симеона Лукача, який, попри переслідування і терпіння, залишився вірним Христові.

«Блаженний Симеон Лукач не мав легкого життя – він був переслідуваний, залишений, терпів. Але саме в цих обставинах він залишився вірним і зумів засвідчити: “Життя, яким живу, належить Христові”», – наголосив єпископ.

Владика також звернув увагу, що святість не є недосяжним ідеалом, а покликанням кожної людини. Господь дає можливість кожному стати святим. Проповідник підкреслив, що труднощі і проблеми не повинні лякати християнина, адже саме через них Господь діє у нашому житті.

«Важливо не зупинятися на труднощах. Це нормально, коли нам буває важко чи проблематично, але тоді ми маємо молитися, щоб Господь проявив свою силу у нашому житті», – підсумував владика Венедикт.

Хресна Дорога

Після вечірні усі прочани вирушили до джерела Божої Матері Неустанної Помочі, де відбувся чин освячення води. Звідти паломники рушили на Хресну Дорогу, яку очолив владика Венедикт. Стація за стацією вірні піднімалися Старунською горою, роздумуючи над страстями Христа та їхнім значенням у сучасному житті.

У розважаннях ішлося про те, що Господь Ісус є першим Учителем несення Хреста. Він кличе кожну людину йти Його дорогою, не силою, а любов’ю: «Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною» (Мт 16:24).

Паломники почули, що взяти хрест означає прийняти те, що Господь допускає у житті, дивитися на Христа і з відвагою та мужністю пронести свій тягар крізь усе життя. Йшлося також про те, що іноді ситуація змушує нас підставити плече, розділити чужий хрест, узяти на себе чужі обов’язки. І саме так проявляється любов, бо Царство Боже будується тут і тепер – нашими вчинками.

У розважаннях пролунало і болюче зауваження: як мало ми сьогодні дивимося одне одному в очі, як рідко підносимо погляд до ікони, щоб зустріти обличчя Спасителя. Часто чуємо запитання: для чого ще одна церква, ще один хрест чи ще одна фігура? Так говорить серце, яке не хоче бачити Ісуса. Так було і на Хресній дорозі: люди забули Його обличчя. Приклад Вероніки, яка мала відвагу підняти погляд і доторкнутися до обличчя Ісуса, поданий нам як свідчення справжньої пам’яті серця.

Згадувалося й про надію, яка не завжди жила у серцях учнів. Мало хто тоді пам’ятав слова Ісуса про воскресіння. Адже людська пам’ять схильна роками носити образи й зло, але швидко забувати добрі слова й учинки.

«Та гріб, у який було покладено тіло Ісуса, вже за три дні став місцем найбільшої радості. Воскресіння Христове – це фундамент віри, це те, що неможливо забути й неможливо пояснити», – наголошувалося у розважаннях.

Паломників заохотили й у власному житті плекати цю надію: навіть коли ми проводжаємо рідних і близьких, пам’ятати, що смерть не є остаточним словом. Надія на перемогу Христа, приклад Марії, яка стояла при гробі Свого Сина, – це те, що дає сили жити й вірити у зустріч у вічності.

Попри дощову погоду, тисячі людей мужньо пройшли цим шляхом. Завершуючи молитву, владика подякував усім, хто не злякався негоди, та підкреслив, що це стало свідченням їхньої вірності Богові.

Молитви у базиліці

Далі моління продовжилися у підземній базиліці блаженного Симеона Лукача. Тут о. Юрій Сидір очолив молебень до нашого небесного покровителя, а владика Венедикт виголосив молитви на оздоровлення, просячи в Господа дару зцілення для хворих і немічних.

Кульмінацією чувань стала архієрейська Божественна Літургія, яку владика Венедикт відслужив у співслужінні 52 священників з Івано-Франківської архієпархії, Коломийської та Чернівецької єпархій. Чимало прочан у цей вечір приступили до Таїнства Покаяння, щоб примиритися з Богом.

У своїй проповіді архиєрей наголосив, що справжнє щастя має той, хто довіряє Богові у всіх життєвих обставинах.

Владика поділився з паломниками досвідом, який пережив на благодійному банкеті для незрячих. Усім запрошеним тоді зав’язали очі, і кілька годин вони мусили провести, не бачачи нічого довкола.

«Я тоді на мить, на дуже коротку мить, відчув, що значить бути сліпим. І зрозумів: ми ніколи по-справжньому не можемо сказати іншій людині “я тебе розумію”, якщо не пройшли її шлях. Тому ми так часто осуджуємо, критикуємо, буваємо безпощадними», – поділився єпископ.

Далі проповідник звернувся до євангельської історії про сліпого, який кричав до Ісуса: «Сину Давидів, помилуй мене». За словами владики, цей чоловік зрозумів одне: це був єдиний шанс у його житті зустріти Того, хто може допомогти.

«І він кричав, попри те, що його намагалися зупинити. Ісус кличе його, і коли той просить прозріння, відповідає: “Іди, віра твоя спасла тебе”», – зазначив владика Венедикт.

Архиєрей наголосив, що саме віра рятує людину: «Немає для Бога можливого чи неможливого. Це в нас у голові стоять запобіжники: щось можна, а щось не можна. А для Бога немає обмежень. Проблема в нас, що ми часто самі придумуємо виправдання: я грішний, це кара Божа, це моє випробування. Бог цього не потребує. Бог потребує нашої віри й довіри», – сказав він.

Проповідник заохотив паломників пригадувати у своєму житті ті моменти, коли вони довіряли Господеві й бачили Його дію. За його словами, святі не були «супергероями», а звичайними людьми зі слабкостями й немочами.

«Блаженний Симеон Лукач теж ходив до сповіді, теж визнавав свої гріхи. Але чим святі відрізняються від нас? Тим, що вони вміли зростати у вірі та довірі Богові», – підкреслив владика Венедикт.

На завершення архиєрей ще раз наголосив: «По нашій вірі хай станеться нам. Усе, що з вірою попросите, отримаєте».

Завершення чувань

На завершення Божественної Літургії вірні помолилися в наміренні Святійшого Отця Папи Франциска, щоб отримати повний відпуст, а відтак усі разом виконали духовний гімн «Боже, великий, єдиний». У цій молитві ще раз прозвучало спільне благання до Господа про мир, перемогу та силу для українського війська.

Наступні події у Відпустовому центрі

Пригадуємо, що вже 2 жовтня до Старуні завітає владика Іриней Білик, канонік папської базиліки Санта Марія Маджоре (Рим, Італія). Він передасть для зберігання у базиліці частинку Хреста, на якому був розп’ятий наш Спаситель. Початок богослужіння – о 18:00.

Також запрошуємо 3 жовтня на молитву з нагоди прощі спільноти «Матері у молитві» Івано-Франківської архієпархії, яку очолить владика Микола Семенишин, єпископ-помічник Івано-Франківський. Початок – о 18:00.