Протягом останніх трьох років перша п’ятниця місяця у Старуні стає днем особливої молитви. Саме цього дня учасниці спільноти «Матері в молитві» Івано-Франківської архієпархії УГКЦ об’єднують свої прохання і заносять їх перед Господом – на батьківщині блаженного священномученика Симеона Лукача.

У пʼятницю, 7 листопада, до Відпустового центру блаженного Симеона Лукача завітав владика Теодор Мацепула, правлячий єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії. Архиєрей прибув із надзвичайно цінним даром – мощами двох блаженних мучеників Мукачівської єпархії: священномученика Теодора Ромжі та священномученика Петра Павла Ороса.

Молитва і роздуми над Хресною дорогою

Молитовна програма об’єднала понад тисячу вірян із різних куточків Прикарпаття та, навіть, Закарпаття. Розпочалася вона зі спільних розважань над Хресною дорогою – дорогою, на якій паломники роздумували над Божою присутністю в житті людини, особливо у хвилинах терпіння.

У роздумах йшлося, що бути християнином сьогодні означає бачити того, хто поруч – стати новим Симоном для ближнього, який падає під своїм хрестом. Священники наголошували, що справжня любов до Бога завжди проходить через любов до людини. «Як мало сьогодні тих, хто не лише знає, як чинити добро, але й справді робить його», – почули паломники.

Під час наступних стацій Хресної дороги розважали над таємницею Христової любові. Йшлося про те, що Ісус дозволяє прибити Себе до хреста добровільно – без спротиву, без нарікання, бо любов завжди означає самовіддачу. «Не можна любити наполовину, – мовилося у роздумах. – Любов – це бути всім для іншого, дозволити любові розчинити себе аж до останнього подиху».

Урочиста передача мощей

У підземній базиліці блаженного Симеона Лукача владика Теодор урочисто передав мощі для постійного зберігання та прилюдного вшанування. Опісля розпочалася архієрейська Божественна літургія, у якій співслужили 35 священнослужителів з різних єпархій нашої Церкви.

Проповідь про вірність і щоденне мучеництво

Під час проповіді владика Теодор наголосив: «Бог ніколи не залишає того, хто Йому вірний». Прикладом цієї вірності він назвав мучеників Теодора Ромжу та Петра Павла Ороса, які засвідчили свою любов до Христа аж до смерті.

Архиєрей розпочав проповідь, роздумуючи над євангельським уривком про 72 учнів, яких Ісус послав на місію без запасів, без торби, палиці чи взуття. «Господь, – сказав владика, – не хоче, щоб вони почувалися обмеженими. Він хоче, щоб вони опиралися не на матеріальні засоби, а виключно на Його благодать і Слово».

Владика поділився досвідом нещодавньої поїздки до Караганди – «в’язниці народів», де відвідав табір Карлак. «Екскурсовод з радянським відтінком голосу розповідала про 30 видів тортур – і говорила це з захопленням, ніби про якесь досягнення. І тоді мороз ішов по шкірі, бо бачиш, що може зробити людина, яка живе без Бога або бореться проти Нього».

«Та ще більше, – зазначив владика, – вражаєте, як ті люди змогли зберегти вірність до кінця.

За його словами, багато могли уникнути смерті, підписавши один папірець, але не зробили цього. Так сталося і з нашими мучениками Теодором Ромжею та Петром Павлом Оросом. Їм вистачило б лише одного підпису, щоб перейти на православ’я – і їх би залишили у спокої. Але вони не відреклися.

Єпископ пояснив, що слово мученик походить від слова мука, але Церква бачить у ньому не страждання, а вірність і свідчення. «Латинське “martirius” означає “свідок”, – підкреслив він. – Той, хто серед болю, страху і темряви свідчить силу Божу».

Мученик, за словами проповідника, – це знак великої довіри. «Бог довіряє людині місію бути світлом серед темряви, а людина довіряє Богові, що Він ніколи не залишить того, хто Йому вірний».

Владика Теодор заохотив присутніх бачити мучеництво не лише у крові, а й у щоденній вірності. «Є мучеництво серця, – сказав він, – коли ми не зраджуємо Бога в малому: не брешемо, коли вигідно; не крадемо, хоч ніхто не бачить; мовчимо, коли хочеться осудити; прощаємо, навіть коли нас не просять».

Таке щоденне мучеництво, пояснив архієрей, – це продовження місії апостолів, яких Христос посилає «як ягнят серед вовків». «Бути християнином означає бути готовим на певне мучеництво, – наголосив владика. – Але це не лише біль – це знак великої довіри Бога до людини. Бо хто вірний у малому, буде поставлений над великим».

Владика пригадав і нещодавню беатифікацію блаженного священномученика Петра Павла Ороса, якого вбили пострілом у шию, а тіло таємно поховали під бетоном. «Він пролежав 39 років у невідомості, але сьогодні Господь прославив його славою святих. І той, кого хотіли стерти з лиця землі, став підтримкою для зраненого народу. Бо ні біль, ні тортури не мають останнього слова. Останнє слово завжди за Господом».

Після Літургії владика Теодор подякував усім за спільну молитву та теплий прийом. Від імені Відпустового центру отець Юрій Сидір висловив вдячність владиці за його присутність, пастирське слово, благословення та безцінний дар – святі реліквії.

На завершення усі присутні отримали благословення мощами блаженних новомучеників, а також разом помолилися за мир гімн «Боже Великий, Єдиний».

Нехай свідчення віри наших мучеників укріплює кожного у молитві за мир і справедливу перемогу України.