Нічні чування, які щомісяця відбуваються у Відпустовому центрі блаженного Симеона Лукача, зібрали понад дві тисячі вірян на молитву. Прочани прибувають помолитися за заступництвом блаженного Симеона, який протягом життя звершував свій подвиг віри для нашої Церкви та народу. Цього дня, коли українці вшановують пам’ять усіх Захисників України, які віддали свої життя, боронячи наш народ та землю, у Відпустовому центрі усі моління мали особливе намірення вшанувати полеглих Героїв та просити у Бога захисту для тих, хто сьогодні продовжує жертвувати собою заради кожного з нас. 

Розпочалися моління у храмі св. апп. Петра і Павла з Вечірні, яка покликана зосередити вірян на молитві та стати перед Богом з відкритими серцями. Очолив її єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, Владика Володимир Фірман, у співслужінні численно зібраних душпастирів Івано-франківської Архиєпархії. Далі прочани мали нагоду почути науку з уст запрошеного проповідника – владики Володимира.

Своє повчання єпископ побудував на важливості присутності якісної молитви у нашому щоденному житті.

«Іноді ми стаємо до молитви, а в серці тримаємо гнів чи образу. У Євангеліє від Матея читаємо, що Ісус говорить залишати перед жертовником дар і йти спершу миритися з братом своїм. Якщо хочемо, щоб молитва була приємна Богові, не ставаймо перед Ним з образою на ближнього. Господь навчає, що все можливе тому, хто вірує, тим самим заохочуючи ніколи не зневірюватися. Часто можна почути від вірних, що у них немає часу на молитву, а в церкві хтось заважає чи хор не так співає. Але, коли ми справді молимося, нам нічого не може завадити. Великою перешкодою для молитви є лише те, що ми бачимо все і всіх довкола, окрім самого Бога. Маємо пам’ятати, що перед нами на молитві є Господь. Важливо, щоб ця розмова була діалогом, адже ми маємо ще й чути, що промовляє Бог, а не тільки говорити. Станьмо добрими дітьми, і довіряймо нашому Небесному Отцеві, як діти цілковито довіряються своїм батькам».

Говорячи про молитву, владика Володимир наголосив на тому, як спілкування з Богом перемінює наше життя: 

«Ми маємо звертатися з ніжністю до нашого Тата. Ісус саме так звертався до Отця Небесного зі словами «Авва Отче». Нехай кожна наша молитва буде сповнена віри, ніжності, довіри і подяки. Молитва втішає в скорботах і підтримує у відчаї, вона вміє впокоряти гнів, гасити заздрість і дарувати великий спокій. Не турбуймося про те, про що просимо, але бажаймо за допомогою молитви зробити кращою свою душу, бо вже в самій молитві отримуємо благодать присутності Бога. Можемо запитати, коли ж маємо молитися? Відповідь – завжди, безперестанку моліться. Закликаю щодня щиро молитися за Україну, бо молитва – це могутня зброя і велика охорона. Ісус часто молився – на самоті, з учнями, з народом. Коли людина молиться, вона перемінюється. У найважчих хвилинах нашого життя молімося і Бог нас підкріпить. Коли у нас дуже важче становище, ми повинні з глибини душі кричати про порятунок, як той сліпець. У старому Заповіті Господь заступався за людей і набагато чисельніші вороги падали і перемагала меншість, яка перебувала з Богом. Сьогодні пам’ятаймо велику ціну жертви наших воїнів, щоб ми зуміли завжди великого бажати для майбуття нашого народу у вільній країні». 

Після навчань владики вірні взяли участь у молитвах на оздоровлення, просячи у Всемилостивого Господа зцілення для душі і тіла. Кожного паломника благословляли мощами блаженного Симеона, під час чого брати-семінаристи величали священномученика у молебні.

Далі прочани рушили на хресну дорогу нашого Спасителя, щоби співпереживати стражданням Христа. Це завжди добра нагода поглянути на свої хрести під геть іншим кутом з розумінням того, що Спаситель несе на Собі хрест кожного з нас, аби облегшити наші тягарі. Роздуми над добровільною жертвою Ісуса за гріхи усього людства заради його спасіння, допомагають ліпше усвідомити велич Божого милосердя та неоціненність Його дару – Вічного життя для кожного, хто увірує в Христа. 

Пройшовши в молитві 14 стацій Хресної дороги та вийшовши на Старунську гору, вірні взяли участь в Архієрейській Божественній Літургії, яка завше є кульмінацією чувань. Прочани протягом чувань мали змогу приступити до Святої Тайни Сповіді, оскільки понад 30 душпастирів уділяли Таїнство. Саме тому, що прочани можуть прийняти живого Бога у Тайні Євхаристії, участь у Божественній Літургії є такою особливою. 

Очолив Архієрейську Божественну Літургію владика Володимир Фірман, якому співслужили душпастирі Відпустового центру та Івано-франківської Архиєпархії УГКЦ. У своїй проповіді єпископ звернувся до вірних із роздумами над Євангелієм від Луки, де йдеться про Усікновення голови Івана Хрестителя. 

«Старозавітних пророків вбивали, думаючи, що у такий спосіб позбудуться тих, кому Господь дав мудрість і відвагу свідчити Божу правду. Про особу Івана Хрестителя написано і сказано дуже багато, Його образ безкомпромісний, а життя було бездоганним. Його слова мали таку силу, що мали здатність вирівнювати «вибоїни» навіть людської душі. Його особа при появі викликала серед простолюду захоплення, авторитет його імені страх і паніку серед сильних і впливових. Вони мали багатства і владу, але жили в страсі, а що найгірше у гріху, а він не мав нічого, і був чи не найщасливішою людиною серед своїх сучасників.  І цей контраст світоглядів по сьогоднішній день залишається «альфою і омегою» кожної людини, яка приходить у цей світ. Яке це велике мистецтво у житті вміти бути щасливим у малому. Ірод, маючи усе і бувши одним з найсильнішим і найвпливовішим, змушений ховатися і боятися цього дивного чоловіка, якого попри все вважав справедливим і святим. Іван мав у серці те, що не вмирає, що ніким і нічим не вбити, що навіть у надскладних обставинах дає сили і мотивує до боротьби», – пояснив проповідник.

Особливу увагу прочан єпископ звернув на схожість сучасних воїнів до Івана Хрестителя, пояснюючи феномен нашої національної незнищимості.

«Бути світлом і світити в темряві – це покликання не з легких. Якби нам дав хтось таке завдання чи зобов’язав до цього, мало б знайшлося таких, що хотіли б по справжньому світити. Яскравим прикладом такої місії, служіння і самопожертви є наші воїни, для яких місце боротьби зі злом стало своєрідною пустинею інколи без їжі, інколи без води, дуже часто без усього того, що є нам доступне у повсякденному житті. Хтось від сонця тулиться під розкішною пальмою, а хтось з окопу хоче вловити окраєць зоряного неба і не бажає з ним попрощатися. Кожен сучасний воїн є прототипом Івана Хрестителя, і хоч з того моменту, коли його підступно вбили, проминуло так багато років, але нічого у природі і сутності зла не змінилося. Важкою до крові є та боротьба, але кров мучеників стала насінням волі, вона свідчить про ту минулу славу і про тих людей, які вміли ту славу помножувати. І сьогодні, бувши на цьому місці, не можемо не згадати уродженця цієї землі владику Симеона. Його називали «ходячим сумлінням». Він не мав високих титулів і академічних регалій, але спосіб його життя і принципи світосприйняття були немов криця, об яку розбивалися всі злі задуми, брехні, підступи і фальшиві ідеології. Наша українська земля має багато таких жертвенних праведників, про яких псалмоспівець пише, що «він бо повіки не за хитається: пам’ять праведника буде вічна» (Пс. 112, 6). І саме у цьому криється феномен нашої національної незнищимості, і в цьому ніким не розшифрований код нашої національної ідентичності», – такими словами завершив проповідь владика.

Після Божественної Літургії душпастирі на чолі з єпископом помолилися панахиду, вшановуючи пам’ять наших Героїв, які свої життя віддали на захист нашої Незалежності та усього українського народу. Ми маємо пам’ятати своїх Захисників, які не пошкодували найдорожчого – життя. 

На завершення чувань вірним, які виконали усі необхідні умови, владика Володимир уділив повний відпуст, а також відбулося освячення речей.

Душпастирі Відпустового центру висловили подяку єпископу за спільні моління та духовний провід, бажаючи плідник та довгих років служіння у Божому винограднику. Цього вечора прочани мали змогу почерпнути з наук владики, почути Слово Боже та побути з нашим Господом, дякуючи за Його щедрі благодаті та сили для боротьби за нашу Неньку-Україну.