Роман Лиско народився 14 серпня 1924 року в місті Городку на Львівщині в патріотичній та відданій Богові родині. При хрещенні батьки дають йому три імена: Роман-Іларіон-Марія. Як дочок, так і синів у родині Лисків нарікають ім’ям Марія, аби таким чином поручити своїх дітей опіці Матері Божої.

Із роду Лисків вийшла ціла когорта священиків. Роман, син відомого в той час душпастиря і просвітителя отця Володимира Лиска та Іванни Цегельської, внук уславленого отця Михайла Цегельського, з народження покликаний до священичого сану.

З дитинства хлопчик має чудово розвинений музикальний слух, завдяки якому згодом здивує всіх віртуозною грою на скрипці та фортепіано. Також тяжіє він до книжок і пісень, особливо періоду Козаччини. В 1920-1926 роках Роман навчається в 4-класовій польській школі з шестирічним навчанням у містечку Сасові. Потім у давньокласичній Львівській гімназії, та батькам фінансово складно утримувати його у Львові, тому Роман продовжує навчання вже в Камінці Струмиловій, де мешкає разом із дідусем, парохом Михайлом Цегельським. Згодом завзятий юнак приєднується до лав таємного Пласту, в якому були майже всі учні камінецької гімназії.

У 1932 році Роман Лиско вступає до Львівської Богословської Академії. Його однокурсник отець Степан Харина згадує, що він став першим учнем серед однокурсників і улюбленцем отця-ректора Йосифа Сліпого. В Академії проявляється талант хлопця до наукової праці: реферати і розвідки друкуються в церковно-суспільному часописі «Нива», зокрема ґрунтовна праця «Слава Пресвятій Богородиці у наших богослуженнях», а професор Микола Чубатий призначає його секретарем на кафедру історії Церкви. Найбільше натхнення ерудований студент черпає в щоденному спілкуванні з людьми, особливо з молоддю. Під час вакацій Роман керує хором, виголошує лекції та реферати, організовує аматорські вистави в Марійському Товаристві на парохії свого батька. Отримавши від Господа неабиякий хист до музики та поезії, ініціативний юнак розучує піснеспіви Воскресної Утрені з сасівськими жінками, які належали до Марійської Дружини, грає у симфонічному оркестрі та пише поеми про Богоматір.

У 1938 році він успішно завершує теологію з імпозантною грамотою, якою «ректор і декани професорського збору теольогічного і філософського виділів потверджують» його навчання в Богословській Академії. У той же час Роман одружується з Неонілею Гуньовською, з якою познайомився під час вакацій у містечку Поморяни на Золочівщині. Після весілля він готується до висвячення, але наступає час перших совітів і Митрополит Андрей Шептицький, який прагне захистити молодих теологів від «войовничого атеїзму», радить Романові деякий час поучителювати.

Тож незабаром у маленькій чотирикласовій школі в селі Побочі з’являються нові вчителі Роман та Неоніла. В цей час у молодій родині народжується первісток – Олександр. Згодом сім’я переїжджає в село Колтів, де вчителює аж до приходу німців в червні 1941 року.

28 серпня 1941 року, в день Успення Пресвятої Богородиці, Роман Лиско був рукоположений Митрополитом на священика. Цитата, яку обрав собі для образочка молодий отець, гласить:

«О, Мати Божа, Мати єдина,

До Тебе лине вся Україна.

Тобі у жертву серця складає,

О кращу долю Тебе благає».

Знову особливе знамення Пресвятої Богородиці в долі Романа Лиска, якому судилося стати мучеником за віру…

Після висвячення він отримує призначення на «завідателеля парохії» села Колтів, де раніше вчителював. Отець Роман часто збирає дітей у церкві або вдома на приходстві та прививає пісенно-музичні вміння, удосконалюючи в душах маленьких учнів глибоку духовність та відданість Богові. В 1944 році через страшне бомбардування більшість односельців та отець із родиною змушені покидати село. Невдовзі Романа Лиска призначають парохом села Белзець Золочівського району, де він провадить душпастирську діяльність до 1948 року. Турботливий священик продовжує громадську роботу, стає справжнім наставником для молоді та залучає юнаків до національно-визвольних змагань.

Хресний шлях отця Романа

Після смерті Митрополита Андрея Шептицького в Україні розпочинається жорстока війна проти Української Греко-Католицької Церкви.

Отець Роман зазнає чималих утисків і переслідувань, коли відмовляється підписати православ’я і перейти під юрисдикцію Московського патріархату. Представники совєтської влади забороняють йому відправляти в церкві, закривають її та прагнуть заарештувати непохитного священика. Втікаючи від переслідувань, влітку 1948 року Роман Лиско разом із дружиною та чотирма дітьми переїжджає до міста Городка. Отці Малецький та Андрій Дорош, які хоч і підписали формально православ’я, проте дотримуються греко-католицького обряду, доручають священику відправляти богослужіння дочірній церкві. Тож протягом року отець Роман служить у греко-католицькому обряді в селах Дроздовичі і Братковичі, які формально вже підпорядковані Російській Православній церкві.

 Чорна ніч наступає у родині Лисків…

Дружина разом з донькою Дзвінкою, повернувшись додому в Городку, споглядають отця Романа в оточенні п’яти чи шести енкаведистів, які намагаються відмичкою відкрити двері. Коли енкаведисти нарешті входять до помешкання, то перевертають все догори дном та вилучають «підозрілі» речі. Лише під ранок обшук завершується і чоловіка назавжди розлучають з приголомшеними дітьми та дружиною Нелею. Син Любомир згадує, що, прощаючись, батько лише зміг сказати їм: «Слухайтеся маму»…

Згодом слідчі об’їжджають довколишні села, в яких отець Роман провадив душпастирську діяльність, намагаючись знайти його «страшні проступки». Парафіяни «видають» Романа Лиска, щиро розповідаючи про його благочестиві вчинки: порятунок селян від вивезення до Німеччини, допомогу з роботою, навчання духовних пісень та історії України.

35-річного пароха поміщають у тюрму на Лонцького. Емгебістів цікавить, де знаходяться Роман Шухевич, Роман Кравчук і Леміш, а також сестра дружини Леся Гуньовська, яка була медиком в УПА і деякий час проживала в отця Романа. Чоловіка жорстоко катують, та попри це навіть не дізнаються, що родина Цегельських та родина Шухевичів тісно приятелюють. Родина передає знедоленому отцю три передачі та отримує порожній мішечок з маленькою карточкою-повідомленням, на якій рідним почерком написано: «Отримав, дуже дякую…». Дружина та діти десятки разів перечитують коротку записку з надією зрозуміти, як там їх жертовний отець Роман, чи тремтіла рука його рука, чи дуже страждає…

Після вбивства Ярослава Галана у в’язницях припиняють приймати передачі. Аж через півроку заборону знімають і родина отримує карточку, на звороті якої написано: «Дякую» – і підпис, але вже чужою рукою. Звернення до різних інстанції не дають жодних результатів, мати та старша сестра отця Романа оббивають прокурорські пороги, не отримуючи відповідей на запити.

Лише через 6 довгих років на запит до Ворошилова приходить лист: «Что по делу Лыско Романа Владимировича, умершего 14 октября 1949 года от паралича сердца, прокуратурой Львовской области призведено дополнительное расследование и дело Лыско Р.В. 26 октября 1955г. прекращено не за смертью обвиняемого, а за недоказанностью обвинения. Таким образом, Лыско считается реабилитированным». Помер мученик Роман Лиско, який ніколи не мав проблем із серцем…

Поширювалися чутки, що він збожеволів від тортур. «А ще таким відгомоном тих років залящав у вухах і пронизав душу спів-речитатив уривків літургії, акафістів, кондаків, тропарів, що тоді, десь у серпні-вересні 1949 року впродовж декількох днів, то посилюючись, то затихаючи, лунали на всю тюрму, напевно, з якоїсь камери одиночки. Було очевидно: їх виголошує-вигукує якийсь збожеволілий від катувань священик. Хто він, ми тоді не знали», – розповідає історик Микола Дубас.

За велінням долі дата смерті також глибоко символічна, це – празник Покрови Пресвятої Богородиці, під знаменням якої пройшло все життя Романа Лиска. Коротким було земне життя священномученика, та життя вічне судилося в серцях відданих йому людей.

Минуть роки. Незламна вдова отця Романа попри скрутні часи завдяки Божій опіці виховає трьох працьовитих, турботливих та помічних дітей. Не маючи могили, куди б можна було покласти квіти, діти Блаженного мученика встановлять вінок на стіні колишньої тюрми Лонцького на вулиці Степана Бандери. На Золочівщині, Городоччині та у Львові відбудуться урочисті академії, присвячені отцю, що не зрадив вірності Апостольському Престолові та поніс мученицьку смерть. Люди зворушливо ділитимуться спогадами про отця Романа, а молодь вшанує пам’ять піснями й віршами.

Пливуть літа… За днями линуть дні…

А в серці моїм не стихає біль…

Душа зранена плаче та рида,

А голос серця все і все пита:

Романе! Де Ти?

В 2001 році Папою Іваном Павлом ІІ Роман Лиско проголошений Блаженним священномучеником.

         «Затрубіть трубою, ангели-лики. Смертію святою гине смерть навіки», – писав у одній з власних духовних пісень отець, що жив заради Віри Христової, заради Української Греко-Католицької Церкви, заради покликання служити народу…