Слава страстям Твоїм, слава довгому терпінню Твоєму, Господи!

З Євангелії від св. Марка:

«Коли над ним наглумилися, зняли з нього багряницю й одягнули його в його одежу. Опісля ж повели його на розп’яття». (Мр. 15, 20)

Вдивляюся в Тебе, добрий Ісусе, як Ти, терновим вінком увінчаний, приймаєш на себе свій хрест. Ти радо приймаєш його, як радо приймав завжди всіх і все. На Тебе накладають грубе і важке дерево, але Ти не бунтуєшся, не скидаєш з себе це несправедливе і злобне знаряддя тортури. Це дерево ставатиме Тобі важчим і важчим із кожним новим кроком, із кожним принижуючим криком натовпу, який радо спостерігатиме за сценою Твоїх терпінь. Але Ти рішуче йдеш до перемоги, до Воскресіння!

Цим Ти і мене вчиш, що коли я беру на себе свій хрест, то не повинен оглядатися на розлючений натовп, а лише вдивлятися в Тебе та з Божою допомогою зносити все і так дійти до кінця, до перемоги, до Воскресіння!

Блаженний Симеон зумів донести свій Хрест до кінця, бо покладав усю свою надію на Бога. Засуджений на початку 1950 року на 10 років. Попри слабке здоров’я його скерували на непосильну роботу в табори Красноярського краю. Важко працював він там на лісоповалі. Витримав, щоб після звільнення 11 лютого 1955 року знову взятися за роботу – працю священника із щоденним служінням Богові й людям. Не став він підліковуватись чи «сидіти тихо», як йому пропонували. Як інтелектуал, він тим часом писав книгу «Ложні пророки». Таємно проводив навчання для майбутніх священників… Їхав чи йшов всюди, де на нього чекали вірні. Так він твердо йшов до перемоги, до Воскресіння!

Молитва

Ісусе, просимо Тебе: дай, щоб у світлі Твого Хреста, символу нашої віри, ми змогли прийняти наші страждання і, просвітлені Твоєю любов’ю та прославлені Твоєю смертю й воскресінням, ми зуміли обійняти наші хрести і пройти цей шлях навернення до кінця.

Отче наш… Богородице Діво… Слава Отцю…і нині…

Перетерпівший за нас страсті, Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас, грішних!