Про велику силу молитви на вервиці ми чуємо часто. Багато практикують щоденні молитви на вервиці. Та не завжди усвідомлюємо, чому саме треба так молитися.

Про значення молитви на вервиці свідчить насамперед те, що Діва Марія назвала себе Матір’ю Святої Вервиці. Маючи на вибір чимало титулів та імен, якими була обдарована, вибрала те, яке наголошує на активному посередництві поміж Богом і людьми. Марія не прагне, аби її вшановували – Вона хоче разом з людьми складати шану Богові. Сама прагне стати живою молитвою, що лине до Божого престолу.

Вервиця – це не лише молитва; вона чудовий засіб освячення і духовного поступу, одна з найкращих шкіл доброчесності і життя християнського. Без сумніву, не можна наполегливо розважати таємниці життя Ісуса і Марії та не втілити у життя те, що з них будемо черпати. Як сказав Пій XII:

“Душа почувається затишніше, коли йде дорогою, вказаною Ісусом і Його Матір’ю”. Марія наближається до нас, бере за руку і вчить жити так, як Вона Сама жила на землі коло Свого Сина. Ось у чому наука Вервиці та таємниця її успіху: вона “вводить нас в живий контакт з Ісусом через Серце Його Матері” (Іван Павло II).

Та варто пам’ятати, що сама вервиця – матеріальний предмет. Вдихнути в неї силу і віру ви можете щирою молитвою і поклонінням Богові й Марії Діві.

Молячись на вервиці, ми ніби розмовляємо з самим Богом, розповідаємо про свої проблеми та радощі, відкриваємо свою душу.

Отже, молитва є зустріччю з Богом, покаянням, покорою. Ми переживаємо разом з Ісусом Його смерть і воскресіння, засвідчуємо Його силу і владу над всіма нами.

Щоденно молячись, людина відчуває укріплення духа, глибоке пізнання істини, силу вистояти перед гріхом.

Намагайтеся замислюватися над кожним словом молитви, відкривайте свою свідомість для пізнання Бога.

Молитва на Вервиці зародилася в глибоку давнину II століття. На Сході, у Сирії, християни, побудували перші монастирі, почали молитися там, нанизуючи сушені зернята ягід на шнурочки. Отож назва “вервиця” походить саме від слова “верв”, що означає “шнурок, мотузка”.

В період середньовіччя Латинська Церква перейняла Вервицю від Східної Церкви. З цього часу за допомогою Вервиці той, хто молився на ній, отримував Божі ласки, прощення своїх гріхів, укріплювалися у вірі.

Першими великим пропагандистом молитви на Вервиці був cв. Домінік (1170-1221). У Тулузі 1214 року перед ним з’явилася з Неба Матір Божа з трьома небесними дівами і попросила поширювати молитву на Вервиці поміж християнами. У XV столітті в Західній Європі, де молитва на Вервиці була майже забутою, бл. Алан де Рупе (1428-1475) допоміг відродити її. Пізніше місіонер cв. Людовік Гріньйон де Монфорт (1673-1716) у молитві на Вервиці доказав, що вона не тільки допомагає навертати і спасати людські душі силою молитов Отче наш і Богородице Діво, а є входженням у глибокі таїнства життя, смерті, і воскресіння і слави Ісуса Христа і Діви Марії. Він вважав, що Пречиста Діва Марія з усіх набожеств найбільше цінує Вервицю, бо через неї кожний християнин отримує прощення за провини, звільняється від гріха, прагнучи досконалості, зростає у ласці. Хто плаче, знаходить радість і спокій, хто в біді, – допомогу і розраду …

Того, хто входить у світ Вервиці, не мучать сумніви та помисли, не захоплюють пристрасті. Диявол і плоть стають безсилими перед силою вінчальної молитви, яка рятує світ від катастрофи війни, стихійних лих і хвороб. Ця чудодійна молитва стає провидінням для молитвеника, допомагає йому доторкнутись серцем до одвічних тайн і небесних доброчеснот любові та миру.

Матір Тереза з Калькутти сказала, що без вервиці, а також без молебня до Непорочного Серця Марії і без скромної Фатімської каплиці її життя склалося б зовсім інакше. Образ Непорочного Серця Марії, а також образ Матері Божої з Фатіми, які зберіга­ються в монашому домі згромадження та які Матір Тереза вшано­вувала від початку заснування Чину, користуються особливою шаною спільноти. Сестри згідно з порадами своєї засновниці відмовляють вервицю, поспішаючи до бідних і хворих.

З різних джерел

Джерело: ДивенСвіт