Хоча культури змінюються і світ прогресує, католицизм все ще тримається за те, щоб називати Бога “Отцем”. Чому так?

Бога називають багатьма різними іменами, але “Отець” — це те ім’я, яке Католицька Церква продовжує використовувати. Так є не через якусь політичну чи культурну констатацію, а через те, що відповідає Божественному Одкровенню. Інакше кажучи, Церква не вибрала це слово, але воно було дано нам самим Богом.

Ось що говорить про це переконання Катехизм Католицької Церкви.

Звертання до Бога як до “Отця” відоме в багатьох релігіях. Божество вважається часто “батьком богів і людей”. В Ізраїлі Бога як Творця світу називають Отцем (пор. Вт 32:6; Мал 2:10). Бог тим більше є Отцем з огляду на Союз і дар Закону, даного Ізраїлеві, Його “первородному Синові” (Вих 4:22). Його називають також Отцем царя Ізраїля (пор. 2Сам 7:14). Особливим способом Він є “Батьком бідних”, Батьком сиріт і вдів, що перебувають під Його люблячою опікою (пор. Пс 68:6). … Ісус об’явив, що Бог є “Отцем” у незвичайному значенні: Він не тільки є як Отець-Творець, але Він є відвічно Отцем щодо Свого Єдинородного Сина, Який, у свою чергу, є Сином тільки стосовно до Свого Вітця: “…і ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син схоче відкрити” (Мт 11:27) – Катехизм Католицької Церкви 238, 240.

Це вказує на одну з причин, чому католики називають Бога “Отцем”. Це слово, яке позначає сімейні стосунки, показуючи нам, що Бог не є безособовим божеством, а Тим, Хто глибоко турбується про нас і Який є тут, щоб захистити нас. Він є “сім’я”, і це має втішати нас.

Однією з причин, чому багатьом із нас непросто називати Бога цим іменем, є власний досвід. Багато з нас бачили на власні очі, який біль злі батьки можуть завдати своїм дітям. Наш власний батько, можливо, знущався над нами або навіть покинув нас, і тому ми природно думаємо, що якщо Бог є батьком, то Він повинен бути таким. Якщо земні батьки мають бути відображенням Бога, то Бог напевно є “злим батьком”, який покидає своїх дітей.

Однак ми повинні пам’ятати, що Бог є джерелом батьківства і є самою досконалістю. Він є найвищим прикладом, а не навпаки. Будь-який негативний досвід, який ми мали з батьками, ніколи не можна застосувати до батьківства Бога. Катехизм Католицької Церкви визнає цю реальність і пояснює, як Бог перевершує батьківство і материнство.

Називаючи Бога “Отцем”, мова віри підкреслює головно два аспекти: що Бог – першоначало всього і трансцендентний авторитет і що Він одночасно – доброта і любляче піклування про всіх Своїх дітей. Ця батьківська ніжність Бога може виражатись через образ материнства (пор. Іс 66:13, Пс 131:2), який ще більше виражає іманентність Бога, внутрішній зв’язок між Богом і Його творінням. Мова віри таким чином черпає із людського досвіду батьків, що є до певної міри для людини першими представниками Бога. Але цей досвід також свідчить, що земні батьки можуть помилятися і спотворити лице батьківства і материнства. Слід, отже, нагадати, що Бог перевищує людське розрізнення статей. Він не є ні чоловіком, ні жінкою – Він є Богом, Він перевищує також людське материнство й батьківство (пор. Пс 27:10), хоч є їхнім початком і мірою (пор. Еф З:14-15; Іс 49:15): ніхто не є батьком так, як Бог (Катехизм Католицької Церкви 239)

Бог є одночасно “батьком” і “матір’ю” у найповнішому значенні цих сліва. Він є ідеальним Батьком, і ми покликані наслідувати Його ніжну та захисну присутність у нашому житті.

Пам’ятайте, Бог не схожий на Зевса, але є Батьком з притчі про блудного сина, який стоїть і чекає, коли ми повернемося до Нього. Недарма Він відкрив нам себе як Батько, хоча ми не завжди це розуміємо.

Бог знає нас краще, ніж ми самі себе, і Він знає, що ми повинні називати Його “Отцем”, показуючи нам справжнє обличчя батьківства та зцілення будь-яких ран, які можуть бути в нашому минулому.

Автор: Philip Kosloski
Джерело: Aleteia
Переклад з англійської: Максим Гонтар
Фото: Michalangelo – Sistine Chapel