Беатифікація владики Симеона Лукача

356

27 червня Українська Греко-Католицька Церква вшановує блаженних мучеників, котрі віддали життя за віру та Церкву у ХХ ст. Цей день у церковному календарі відзначається відтоді, як Іван Павло ІІ під час візиту до України 27 червня 2001 року у Львові беатифікував 28 новомучеників. Серед них – владика Симеон Лукач.

Свідками події стали близько 1,5 млн. людей, які молилися Літургію у Візантійському обряді разом з Папою Римським.

Що таке беатифікація та канонізація?

Від початку свого існування Церква оголошувала святими деяких осіб, тобто офіційно стверджувала, що вони вже осягли вічну радість в небі. Хоча спочатку культ святих народжувався спонтанно, отримуючи потім схвалення єпископів, проте від декількох століть це відбувається через акти канонізації або беатифікації, які здійснює Апостольський Престол.

Беатифікація (оголошення блаженним) є папським актом, що дозволяє на публічний культ даної особи, обмежений щодо місць і форм (напр., якоїсь країни, єпархії або чернечої родини). Вона не наказує цього культу, тільки заохочує, дозволяючи на його публічну форму. Акт беатифікації не є також остаточним папським актом, але конкретною відповіддю на душпастирські потреби місцевої Церкви в сфері культу святих. Це не означає, однак, що місцевий культ осо- би, оголошеної блаженною, не може поширюватися навіть на всю Вселенську Церкву.

Натомість канонізація є остаточним папським актом, через який особа, проголошена раніше блаженною, записується до каталогу святих. Цей акт постановляє, що новий святий може і повинен вшановуватися в усій Католицькій Церкві. У цьому випадку папське рішення зумовлене отриманням якнайвищого ступеня моральної певності щодо святості даної людини, яке Святіший Отець отримує через голос Божого народу, що вважає дану особу святою, процес та надприродне підтвердження (диво).

Проголошення когось святим ніколи не означало і не означає його обожнювання, але пов’язане з моральною досконалістю, що випливає з любові до Христа або відданням за Христа свого життя (мученики). Тому підтверджуючи, що канонізована особа тішиться вічним щастям, Наступник святого Петра ставить її вірним як взірець до наслідування.

Спочатку культ святих в Католицькій Церкві народжувався спонтанно, отримуючи схвалення єпископа. З метою уникнення поспішного проголошення когось святим, в 1181 р. декретом “Audivimus” Папа Олександр ІІІ дав право канонізувати лише Апостольській Столиці. В свою чергу, в 1588 р. Папа Сикст V створив Конгрегацію у справах Обрядів, якій, зокрема, доручив вести канонізаційні справи.

Беатифікація, що є формою дозволу на публічний культ, започатковується в середньовіччі, коли єпископи або Папа дозволяли на певні акти публічного культу, обмеженого щодо місць або форм. Від 1515 р. з розпорядження Папи Лева X беатифікаційними справами займається Апостольський Престол. В 1969 році рішенням Папи Павла була створена ватиканська Конгрегація Канонізаційних Справ, що займається беатифікаційними та канонізаційними справами.