Сьогодні, пройшовши разом з Тобою, Дорогий Ісусе, Твій хресний шлях, бачу не лише Тебе, але і всіх тих, що повірили в Тебе і також взяли не лише свій Хрест на себе, але й усі хрести людства, спричинені присутністю ненависті й гріха у світі. Ох, скільки таких хрестів пережила наша Українська Греко-Католицька Церква, насильно зліквідована в 1946 році…

А скільки таких хрестів ми пережили за час війни на Сході України та за останні роки пандемії…

А скільки таких хрестів ми отримуємо, якщо до когось із членів наших родин закрався гріх пияцтва, наркоманії чи перелюбу…

І ми, Господи, вдивляючись у Твій Хресний шлях, готові разом з Тобою стати Агнцями Божими, що забирають гріх зі світу, співтерпіти з Тобою, лише, щоб усі, які схибили, могли навернутися, прийти до покаяння. Може нам це нелегко вдається, але як би ми їм всім хотіли промовити: «Прийди до Ісуса, і тобі буде все прощено. Він простив наші гріхи на хресті, тож прийдіть всі і отримайте прощення та зцілення всього вашого болю. У вас буде мир і ви будете вільні від провини».

Але чому, Господи, в той самий час чомусь так складно у цьому світі нам самим, християнам, отримати для себе таку ж любов і прощення, якою ми бажаємо поділитися з тими, хто схибив зі шляху віри, надії й любові? Адже ми так само, як і все людство, вражене гріхом, насправді не бажаючи цього, грішимо проти Тебе, Господи, а потім продовжуємо нести колючий тягар провини.

Однак, «Ти, Господи, не втомлюєшся прощати, це ми часто втомлюємось просити у Тебе прощення», – як нам часто про це нагадує сьогоднішній Папа Франциск. Ти, Господи, прощаєш завжди і я навіть нічого не винен взамін за Твоє прощення, бо Христос Своєю жертвою вже заплатив за нього.

У цих роздумах бажаю, Господи, розбудити в собі оновлене бажання відбути мою щиру сповідь, віддаючись у ній Твоїй Божій волі, стати більш схожими на Ісуса, побачити речі у світлі вічності.

Дорогий Християнине, невже сильне відчуття провини ще досі не дає в тобі прорости паростку Божого милосердя? Ти затаїв у своєму серці якийсь дуже важкий та страшний гріх? Це породжує в тобі хтивість? Сумнів? Страх? Тривогу? У чому причина твого надмірного почуття провини? Будь готовий покласти її біля підніжжя хреста. Бог просто так не відпустить тебе. Він замінить цей порожній простір чимось набагато прекраснішим, чимось, що дарує тобі більше радості, ніж те, що ти залишиш біля підніжжя хреста. Тож відкинь свою провину! Не потрібно носити її більше ні хвилини! Широко відкрий двері свого серця і дозволь Божій любові увійти до нього. Він прощає тебе знову і знову і дасть тобі сили побачити, як твій духовний бій дозріває до перемоги. Якщо ти просиш, якщо ти каєшся, тобі прощається! Вставай з твого упадку! Не барися, біжи до сповідальниці, він чекає тебе, прийми це прощення якнайшвидше!

Амінь.