У вівторок, 29 вересня, у Відпустовому центрі блаженного священномученика Симеона Лукача відбулися чергові молитовні чування. Цього місяця їх очолив Владика Маріуш Дмитерко – Єпископ-помічник Вроцлавсько-Кошалінської єпархії УГКЦ у Польщі.

Кожного місяця Старуня – рідне село блаженного священномученика Української Греко-Католицької Церкви Симеона Лукача – стає особливим місцем молитви для численних паломників. Сюди приїжджають, щоб серед тиші гір набратися духовних сил, віднайти надію та об’єднати свої серця у спільній молитві до Господа за мир, справедливу перемогу українського народу, наших Захисників, полонених, поранених, родини загиблих, а також у власних наміреннях.

Молитовний вечір розпочався у парафіяльному храмі святих апостолів Петра і Павла молитвою Вечірні. Разом із Владикою Маріушем молилася також спільнота Івано-Франківської духовної семінарії на чолі з ректором о. Тарасом Путьком, духовенство та численні паломники.

Після Вечірні молитовна громада вирушила на Хресну дорогу. Переходячи від стації до стації та піднімаючись Старунським пагорбом, паломники роздумували над хресним шляхом нашого Божественного Спасителя. Темою розважань стали слова пророка Ісаї: «Його ранами ми зцілилися» (Іс 53:5).

Розважання під час Хресної дороги провадив о. Володимир Лукашевський. У своїх авторських текстах священник запропонував паломникам побачити у Христовій дорозі на Голготу не лише історію Його страждання, але й дорогу зцілення людського серця – від осуду, гордості, байдужості, страху, внутрішніх ран та гріха.

Роздумуючи над першим падінням Ісуса під тягарем хреста, о. Володимир звернув особливу увагу на виснаження, яке дедалі частіше стає частиною життя сучасної людини. За його словами, людина має безліч можливостей для комфорту та відпочинку, але водночас постійно живе у поспіху, намагаючись усе контролювати й зробити самостійно. За такою зайнятістю нерідко приховується нездатність просто бути поруч із тими, кого любимо.

«Ми, коли падаємо від власного виснаження, боїмося це показати. Приховуємо свою слабкість, замість того щоб попросити допомоги й відкрити серце», – йшлося у розважанні. Тому паломники просили Господа про зцілення від виснаження та про силу визнавати власні слабкості, дозволяючи Богові вести людину дорогою правди про себе.

Особливим образом цієї дороги стала зустріч Ісуса зі Своєю Матір’ю. Роздумуючи над нею, священник наголосив, що допомога людині далеко не завжди вимагає великих можливостей або надзвичайних учинків. Часом найбільшим даром для того, хто страждає, стає проста присутність іншої людини поруч.

«Вона просто є. І цього достатньо, бо любов – це присутність, що лікує», – прозвучало під час розважань. Саме погляд Богородиці на Свого стражденного Сина став закликом навчитися дивитися на ближнього без осуду, приниження чи пошуку власної вигоди, але очима любові.

Окремою темою Хресної дороги стала небезпека байдужості, яка особливо загострюється в умовах війни.

Кульмінацією роздумів стали слова про смерть Спасителя на хресті. Саме під Голготою, за словами священника, у повноті відкривається значення слів пророка Ісаї «Його ранами ми зцілилися». Христос віддає Своє життя, щоб людина мала життя, а Його рани стають місцем, у якому людські рани можуть зустрітися з Божою любов’ю.

«У центрі Хресної дороги бачимо Христа, Який помирає на хресті – і вмирає за мене. Він віддає Своє життя, щоб я не загинув, щоб я міг жити», – наголосив о. Володимир.

Завершуючи Хресну дорогу, паломники просили Христа навчити їх не тікати від власного болю і не приховувати ран, але приносити їх до Нього. У завершальній молитві особливо прозвучала надія на те, що навіть там, де людина бачить кінець, Бог здатний відкрити новий початок: «Там, де я бачу темряву, Ти вже сходиш як світло».

На завершення Хресної дороги всі учасники чувань зібралися у першій в Україні підземній базиліці блаженного священномученика Симеона Лукача. Тут Владика Маріуш звернувся до паломників із духовною наукою.

Звертаючись до паломників із духовною наукою, Владика Маріуш насамперед подякував їм за свідчення віри, особливо важливе в умовах війни. Архієрей наголосив, що сама присутність людей на молитві, їхня витривалість і вірність Богові є сильним знаком надії.

«Хочу подякувати вам за приклад вашої віри, за те, що ви є тут, що продовжуєте свій шлях віри. У цей страшний час війни ви залишаєтеся тут, ви стоїте і молитеся», – сказав Владика.

За словами Єпископа, у час великих випробувань у людському серці природно народжується запитання: чому Бог допускає війну, страждання і смерть? Однак християнин покликаний дивитися далі за темряву теперішньої миті й пам’ятати, що остаточне слово належить не смерті.

Особливим знаком цього, за словами Владики Маріуша, став плач дитини, який пролунав саме під час останньої стації Хресної дороги. «Плач дитини – це знак життя. Господь дарує нам життя. Останнє слово належить не смерті, а Воскресінню», – наголосив Архієрей.

Продовжуючи свою науку, Владика звернув увагу на те, що корінь зла полягає у відкиненні Бога та оманливому переконанні, нібито людина може бути по-справжньому щасливою без Нього. Саме тому християнинові необхідно вчитися рішуче говорити злу «ні» та щодня обирати добро.

Водночас усвідомлення власної гріховності, за його словами, не повинно вести людину до зневіри. Саме задля спасіння грішної людини Христос прийшов у світ. Кожен християнин покликаний до святості, а святість не є привілеєм лише окремих вибраних людей.

«Святість не зарезервована для когось. Це запрошення для всіх. Святі не впали нам із неба. Це були люди з крові й кості, які бачили свої слабкості й гріхи, але боролися з ними», – зазначив Владика Маріуш.

Архієрей пояснив, що святість здійснюється не десь поза звичайним життям, а саме «тут і тепер» – у щоденній боротьбі зі своїми слабкостями, у чесності перед собою та у співпраці з Божою благодаттю. «Святість – це динамічна присутність Святого Духа в нашому житті, Який кличе нас обирати те, що добре, і втікати від зла», – наголосив Єпископ.

Як особливий приклад такої святості Владика Маріуш представив Пресвяту Богородицю – взірець покори, довіри та цілковитого відкриття на Божу волю.

Завершуючи науку, Архієрей використав промовистий образ людського серця. За його словами, зло прагне внести в нього хаос і перетворити його на «печеру розбійників», натомість Бог прагне оселитися в серці людини та зробити його місцем Своєї присутності.

«Бог залишив небо, щоб знайти небо в нашому серці – у серці кожного з нас. Тому прагнімо святості й живімо цією святістю кожного дня», – закликав Владика Маріуш.

Відтак Архієрей прочитав молитви на оздоровлення, під час яких вірні просили у Господа дару зцілення – духовного і тілесного – за посередництвом блаженного священномученика Симеона Лукача. Після молитви Владика Маріуш благословив усіх присутніх мощами небесного покровителя Відпустового центру.

Молитовна програма продовжилася Молебнем до блаженного Симеона Лукача, який очолив о. Юрій Сидір. Опісля розпочалася Архієрейська Божественна Літургія. Разом із Владикою Маріушем за престолом співслужили священники Івано-Франківської Митрополії, а до спільної молитви долучилися численні вірні, які цього вечора здійснили своє паломництво до Старуні.

Особливою частиною кожних молитовних чувань є можливість приступити до Святого Таїнства Покаяння. Упродовж вечора понад 45 священників служили паломникам у сповіді, допомагаючи кожному, хто цього прагнув, примиритися з Богом та з очищеним серцем взяти участь у Євхаристії.

Під час Божественної Літургії Владика Маріуш виголосив проповідь, роздумуючи над євангельською розповіддю про спокуси Ісуса в пустелі. Архієрей звернув увагу на те, що Христос входить у пустелю після хрещення в Йордані, де чує голос Отця і на Нього сходить Святий Дух. Відтак саме Дух веде Ісуса туди, де на Нього чекають самотність, піст і боротьба.

За словами проповідника, пустеля у біблійному розумінні є особливим місцем. З одного боку, саме там людина може відчути близькість Бога, краще пізнати саму себе та зазирнути у глибину власного серця. З іншого – пустеля стає місцем випробування, де відкривається правда про людину та її вибір.

Владика Маріуш наголосив, що Син Божий, ставши людиною, прийняв на Себе все, що переживає людина, окрім гріха. Він досвідчив голоду, болю, страждання, а зрештою – і смерті. Саме тому спокуси, які постають перед Христом у пустелі, залишаються близькими й сучасній людині.

Роздумуючи над першою спокусою – перетворити каміння на хліб, – Архієрей звернув увагу на небезпеку матеріалізму. Людина має природні матеріальні потреби, однак не може звести до них усе своє життя.

«Ми часто думаємо, що є кимось тоді, коли щось маємо. Так, ми маємо свої потреби, але повинні бути понад ними. Людину неможливо звести лише до матеріального, бо людина – це не тільки тіло, але й душа. І душа також має свої потреби», – наголосив Владика.

Друга спокуса, за словами Єпископа, стосується влади, панування та бажання досягнути мети коротшим шляхом. Диявол пропонує Христові уникнути дороги страждання ціною компромісу зі злом. Подібна спокуса, зауважив проповідник, не є чужою і сучасній людині, яка нерідко намагається виправдати компроміс так званим «меншим злом».

«Зло завжди залишається злом. Людина не може бути його рабом, бо Бог створив нас вільними», – підкреслив Владика Маріуш.

Третя спокуса стосується бажання випробовувати Бога – поставити Йому умову і вимагати доказу Його сили: покажи Свою могутність, зроби те, чого я очікую, і тоді я повірю. За словами Архієрея, подібні запитання можуть народжуватися і в серці людини, особливо тоді, коли вона переживає важкі випробування і починає думати, що Бог про неї забув.

Саме тут Владика Маріуш поставив перед паломниками приклад блаженного священномученика Симеона Лукача. Попри переслідування, ув’язнення та страждання, блаженний не ставив Богові умов, але залишався вірним Йому та цілковито довіряв себе Його волі.

Проводячи паралель із сучасністю, Єпископ зауважив, що своєрідною пустелею сьогодні проходить і український народ. Війна, невпевненість у завтрашньому дні, страх перед новими випробуваннями породжують запитання: що буде далі, як пережити наступний день, чи вистачить сил вистояти?

«Ми також сьогодні перебуваємо у цій пустелі. Триває війна, наближається зима, і нам страшно, що буде далі. Але вчімося довіряти Богові. Він не забув про нас. Він пам’ятає про нас. Наше ім’я закарбоване на Його пробитих долонях», – наголосив проповідник.

На завершення Владика Маріуш закликав присутніх переживати теперішній час не лише як важке випробування, але і як іспит вірності – Богові, ближнім та власному покликанню.

«Будьмо вірні Богові, будьмо вірні одне одному, будьмо вірні своєму покликанню. Ми є тут і тепер – у час нашої пустелі, у час війни. Тож складімо цей іспит вірності якнайкраще», – закликав Архієрей.

Наприкінці Божественної Літургії душпастирі Відпустового центру склали Владиці Маріушу сердечну подяку за те, що він знайшов можливість прибути до Старуні, подолавши чималу відстань, щоб цього вечора молитися разом із паломниками, проповідувати їм Боже слово та уділити своє архієрейське благословення.

Особливі слова привітання цього вечора прозвучали також на адресу о. Володимира Вишнівського, який 29 вересня відзначає день народження. За ревне та жертовне душпастирське служіння Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин нагородив священника правом носіння набедреника. Цю церковну нагороду о. Володимиру Вишнівському вручили під час молитовних чувань.

Завершився молитовний вечір спільним виконанням духовного гімну «Боже великий, єдиний». У його словах духовенство та паломники ще раз об’єднали свої серця у молитві за Україну, випрошуючи у Господа миру, захисту для наших Воїнів і справедливої перемоги українського народу. На завершення Владика Маріуш прочитав молитву для отримання повного відпусту та уділив усім присутнім архієрейське благословення.

«Щиро дякуємо кожному, хто цього вечора молився разом із нами у Старуні. Дякуємо за спільну молитву, за присутність і за серця, які знову об’єдналися перед Господом у проханнях за нашу Батьківщину та один за одного», — йдеться у дописі на сторінці відпустового місця.

Організатори запрошують і надалі приїздити до Відпустового центру блаженного священномученика Симеона Лукача, щоб у спільній молитві знаходити сили, надію та мир серця і разом просити Господа за мир, перемогу України та всі намірення, які кожен паломник приносить сюди у своєму серці.