7 липня село Старуня на Івано-Франківщині знову стало місцем тихої молитви, вдячності та пам’яті. Тут, у відпустовому центрі, що діє в родинному селі блаженного священномученика Симеона Лукача, зібралися віряни, щоби вшанувати 132-гу річницю від дня його народження.

У скромній атмосфері, притаманній самому блаженному, прозвучали молитви за його заступництво і вдячність за його вірність Христові. Згідно з декретом Апостольської Столиці, цього дня у Старуні можна було отримати повний відпуст.

Урочистості розпочалися молебнем до блаженного Симеона, а кульмінацією стала Божественна Літургія, яку очолив отець Артур Мороз — священник Київської архієпархії, який нині навчається в Італії. Разом із ним молилися душпастирі Відпустового центру: отці Юрій Сидір, Володимир Лукашевський, Ігор Матвійчук, а також о. Богдан Веприк з с. Стриганці.

У своїй проповіді отець Артур звернувся до присутніх із глибоким і зворушливим словом, яке поєднало євангельське читання з постаттю блаженного Симеона.

«Євангеліє переносить нас у синагогу, — звернувся отець Артур до присутніх. — Христос бачить людину з сухою рукою. Той чоловік нічого не просить, не вимагає, не кричить. Він просто присутній — зі своєю неміччю. І Христос, бачачи його, каже: “Простягни свою руку!” І той — простягає. Без дискусій. Без страху. Просто довіряє».

Священник наголосив, що цей євангельський жест є ключем до розуміння глибини нашої віри: відкритися Богові у своїй слабкості — це і є шлях до зцілення.

«Щоби Бог міг оздоровити, треба простягнути руку — показати свою слабкість. Не ховати її. Не прикривати. Не виправдовуватися. А дати Христові доступ до свого болю. І тоді “усохле” в нас оживає».

Після цих слів отець Артур звернув увагу на постать Симеона Лукача — як на живе втілення цієї євангельської істини.

«Сьогодні ми вшановуємо день народження блаженного Симеона — чоловіка, який простягнув свою руку до Бога тоді, коли світ зв’язував йому і руки, і серце. Його життя — це ікона вірності в умовах переслідувань. Його віра не зів’яла, як рука того чоловіка з Євангелія, а навпаки — стала джерелом сили для Церкви».

Священник наголосив, що блаженний Симеон не будував храмів з каменю, бо не мав такої можливості. Але будував живу Церкву — у душах людей, у підпіллі, в лікарнях, у в’язницях, у таборах.

«Його рука могла зів’яти від кайданів, його душа — від болю, його серце — від страху. Але він не боявся. Простягав руку — і Бог давав йому силу. Він відкрив Христові свою слабкість — і став святим», — зазначив отець Артур.

Завершуючи проповідь, отець звернувся до кожного з вірних:

«Сьогодні і тобі Христос каже: “Простягни свою руку!” Простягни свою віру, яка, можливо, зів’яла. Простягни свою надію, яка втомилась. Простягни свою любов, яка остигла. Дай Христу шанс — і побачиш чудо».

Після Літургії всі присутні мали змогу приклонитися до мощей блаженного Симеона Лукача. Отець Юрій Сидір подякував за спільну молитву і привітав усіх із святом, наголосивши, що блаженний і далі духовно веде свій народ до вірності Богові.

На завершення свята, у родинній атмосфері, священнослужителі Відпустового центру пригостили всіх присутніх морозивом — як теплим знаком вдячності й радості з нагоди народження блаженного Симеона.

Блаженний Симеоне, моли Бога за нас!