Вочевидь, кожна людина, яка приходить у цей світ, приходь не випадково, але щоби сповнити певний Божий задум. Те, що може зробити один, ніколи не зробить хтось інший. Те, до чого покликаний один – повинен здійснити тільки він і ніхто крім нього.

В житті кожного народу завжди є люди, які по-особливому вписали свої імена в історію. В нашому українському народі таких імен чимало. Багато з них своєю щоденною працею, невтомним служінням та самопожертвою дбали про кращу долю для своєї Батьківщини, та навіть поплатилися за це своїм життям.

В історії нашої Церкви теж є такі люди. Їх чимало, але серед них по-особливому видніються імена тих, яких 28 червня 2001 р. вже нині св. Папа Іван Павло ІІ залічив до лику блаженних Католицької Церкви. Всі вони своєю кров’ю зросити те зерно віри, яке так щедро сіяли на наших землях св. Володимир Великий, св. Антоній та Теодосій, св. Йосафат та інші світочі-просвітителі нашої Батьківщини України.

Сьогодні, 7 липня, ми, окрім світлого празника Різдва Івана Хрестителя, маємо привід для ще однієї радісної дати, адже саме цього дня 128 років тому – у 1893 р. народився блаженний священномученик Симеон Лукач – єпископ Станіславівський. Це ім’я в останні роки по-особливому гучно звучить в нас на Прикарпатті, адже неподалік Івано-Франківська, в його родинному с. Старуня, діє цілий Центр паломника, названий на його честь.

Майбутній Владика Симеон народився у звичайній сільській сім’ї, однак вже з малку виділявся особливою допитливістю та умом. У семирічному віці розпочав навчання спершу у рідному селі, а згодом — в Богородчанах. Вчився так добре, що  два роки навчання зарахували за три.

Далі продовжив здобувати освіту в Коломийській гімназії. Щоби компенсувати витрати на дорогу, проживання та навчання, Симеон почав займатись репетиторством, що й дозволило йому не бути «тягарем» для родини. Очевидно, для цього мусив багато працювати та добре вчитися.

Після закінчення навчання в гімназії, розпочав студії в Духовній семінарії. Був то 1913 р. Вочевидь саме тоді він вперше познайомився з своїм майбутнім святителем Владикою Григорієм Хомишиним. Молодий та кмітливий семінарист відрізнявся особливою любов’ю до молитви та жагою до знань. З причини бойових дій І Світової війни, Симеон перериває навчання в семінарії, однак успішно завершує формацію у 1919 р. У жовтні того ж року приймає ієрейські свячення та душпастирює в с. Лядське Шляхоцьке біля Тлумача (сучасна Івано-Франківщина).

Бачивши своїм прозорливим поглядом натхненну працю о. Симеона, Владика Григорій Хомишин у грудні 1920 року призначив його викладачем в рідній Станіславівській духовній семінарії, де працював до квітня 1945 р. На той час у семінарії був високий рівень викладацького складу. Серед викладачів тільки о. Симеон Лукач, який викладав моральне богослів’я та був духівником, не був доктором наук. Тим не менше, його лекції, спосіб життя, проповіді стали справжнім зразком священничого ідеалу. Отця Симеона потай від нього називали «магістром моральності».

Відчуваючи небезпеку для нашої Церкви, Владика Григорій Хомишин весною 1945 року таємно висвятив о. Симеона та ще двох осіб на єпископів. Знаємо, що в квітні того ж року Владику Григорія та всю верхівку нашої Церкви арештували.

Про архієрейську хіротонію ніхто не знав, навіть рідні. Владика Симеон, після закриття семінарії, повертається до рідного села, де виконує обов’язки звичайного парафіяльного душпастиря. Однак спокій був недовгим. У березні 1946 р. у Львові під час Псевдособору остаточно ліквідовують УГКЦ. Священники, які не переходять до Московського патріархату, змушені перейти в нелегальне становище. Місцевий священник не дозволяє більше служити в храмі о. Симеону і той переходить в підпілля.

Владика Симеон і тут проявив свою працелюбність, адже став одним з найактивніших керівників підпілля УГКЦ. Пильне око енкаведистів ретельно стежить за ним, але до арешту справа дійшла тільки в 1949 р. Арешт здійснювали дуже поспішно – відповідні документи видавали вже заднім числом.

Його кримінальна справа – це окрема тема для цілих дисертацій. Він, простий і слабкий чоловік, вірно і мужньо вистояв протягом усіх 17-ти тортур та допитів. Жодного разу, жодним словом він не зрадив ані своїх співбратів у священстві, ані своїх підпільних парафіян-послідовників, не назвавши жодного імені тих, ким опікувався. У протоколі його допиту записано:

«Я відправляв Службу Божу на квартирі й по деяких хатах, де бувало від однієї до тридцяти осіб… Також уділяв хрещення і вінчання… Одначе совість не дозволяє мені згадати імен, щоби через мене не терпіли ті люди, що шукали в мене духовної послуги. Я чинив із вірою, що служу Божій справі, тому наразився на небезпеку попасти в колізію з державним законом. Оскільки держава визнає мене винним, сам хочу нести відповідальність».

Мабуть, немає потреби вкотре і знову переповідати життєпис цього «Мученика із Карпат», якого ми всі так любимо, але хотіли в цих кількох абзацах наголосити саме на його ревному душпастирському служінні, апогеєм якого стало народження для Неба тут, в нашому рідному селі, 22 серпня 1964 року. Якраз минулого тижня пройшло 20 років, як нині вже святий Папа Іван Павло ІІ у Львові підніс владику Симеона та ще 26 новомучеників УГКЦ до лику блаженних.

Ексгумовані тлінні останки Владики Лукача 18 липня 2003 року були перевезені до Катедрального Собору Святого Воскресіння м. Івано-Франківська для загального почитання.

13 січня 2012 року, в переддень великого празника Найменування Господнього, до храму свв. апостолів Петра і Павла, було урочисто перенесено часточку мощей блаженного священномученика Симеона Лукача з Архікатедрального собору, що в Івано-Франківську, для прилюдного вшанування.

У 2017 році, на подвір’ї храму св. Петра і Павла розпочато будівництво музею «Блаженного Священномученика Симеона Лукача та підпільної УГКЦ», який урочисто освятив та відкрив Патріарх Святослав 29 квітня 2018 року з нагоди святкування 125-річчя від дня народження блаженного священномученика Симеона Лукача.

З тієї нагоди Патріарх про блаженного священномученика говорив так:

«Підпільні священики виховувалися на рукописних книгах з богослів’я, авторами яких був сам Симеон Лукач. Таким чином, блаженний Симеон є частиною особистої історії кожного з нас. Мені дуже приємно, що пам’ять про нього плекається не згідно якоїсь вказівки «згори», але ініціатива вийшла з того місця, де жив та трудився наш блаженний Симеон Лукач».

Автор: о. Володимир Лукашевський