Гріх огидний Богові. Це беззаконний, зрадницький бунт проти Господа. І ще, це дуже нерозумно. Кожен, хто знає Біблію, людей або своє власне серце, знайомий із цією істиною: гріх робить нас нерозумними.

Візьмімо до прикладу Едемський сад. Уявіть, ви,  в прямому сенсі слова, живете в раю, і раптом слухаєте змія, який шепоче вам щось про смачні фрукти. Навіщо ризикувати?

Або Давид і Вірсавія. Ти ж цар чи хто? У тебе є все. Ти спостерігав благословення Божі з самого дитинства. І ти посилаєш за симпатичною дівчиною, яка купається? А потім намагаєшся замести сліди одним гріхом за іншим?

Блудний син — це ще один класичний приклад. У нього була найкраща їжа, сімейний затишок і дах над головою. Але він обрав жадібність, розтринькав величезні гроші і ця дорога привела його у свинарник.

А як щодо розбійника на хресті, який перед смертю нічого кращого не придумав, чим насміхатися над іншим вмираючим «злочинцем»?

І ще Ананія і Сапфіра, які, можна сказати, самих себе вбили через дурну відверту брехню про те, скільки грошей вони виручили за продане майно. Який безглуздий кінець.

Гріх робить нас нерозумними.

Коли ми мислимо раціонально, то можемо побачити безумство гріха. Хто б просто так відмовлявся від засобів до існування, від сім’ї або репутації замість півгодинної слабкості в стозі сіна?

Що хорошого в пошуку помсти і короткого задоволення, яке пройде через півдня, якщо вихор наслідків доведеться пожинати десятиліттями?

Чому ми продовжуємо пиячити, кажучи собі, що робимо це помірно, якщо знаємо, що тисячі поганих речей можуть відбутися, варто тільки раз оступитися?

Чому ми допускаємо флірт із одруженим чоловіком? Чому ми проводжаємо жінку до дверей її будинку? Чому клацаємо ті самі канали на телевізорі в номері готелю?

Сумно, але ми все це бачили і чули раніше від друзів і рідних, а можливо, навіть від священика, якому довіряємо. Легше це побачити в інших — самозахист, звинувачення інших, виправдання, парадокс обміну десятиліть вірності на лічені хвилини нерозумної слабкості. Але те, що прекрасно видно в інших, дуже складно виявити в собі. Ми можемо опинитися останніми з тих, хто побачить, якими ж нерозумними ми стали через гріх.

Ми можемо спокійно грішити тривалий час. Але…

Не обманюйте себе самих: із Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те й жатиме“ (Галатів 6:7).

Наше безумство стане очевидним. В остаточному підсумку, Його слова наздоженуть нас:

„Слова ж мої й постанови, що я заповідав слугам моїм, пророкам, чи не дійшли до батьків ваших? Вони повернулись і сказали: Як призначив Господь сил зробити нам, згідно з нашими путями й нашими вчинками, так і зробив з нами“ (Захарія 1: 6).

Відвернімося від спокуси, поки не пізно. Всі ми — і я в тому числі — візьмімо Слово Боже в наші серця, а краще ще попросимо ближнього: „будь ласка, скажи мені, коли я почну поводитися немудро і якщо я тоді тобі не повірю, нагадай мені, що я вірив тобі зараз“.

А якщо ми коли-небудь опинимося, як блудний син, між свиньми, пам’ятаймо, що Батько готовий до нашого повернення. Він чекає нас із розпростертими обіймами, теплим прийомом і накритим столом.

Тоді, коли ми прийдемо до тями і відкладемо дурість гріха.

Переклад Наталії ПАВЛИШИН

Джерело: dyvensvit