Запитання: як Церква ставиться до шлюбу між віруючим і невіруючим?

Відповідь: Церква допускає укладення шлюбу між охрещеною та неохрещеною сторонами, якщо неохрещена сторона поважає релігійний вибір охрещеної. Такий шлюб можливий, за певних обумовлень; на його укладення треба отримати особливий дозвіл у церковної влади. Це означає, що такий шлюб можливий, але не схвальний.

Для створення сім’ї замало почуттів, які закохані відчувають одне щодо іншого. Треьа серйозно замислитися про ризики такого союзу: досвід показує, що інколи шлюб між католиком, який вірує і практикує, та атеїстом стикається з великими труднощами.

Сам факт такого шлюбу неминуче провадить до поділів усередині сім’ї. Достатньо подумати про недільний день: одна сторона освячує його участю в Літургії, інша — ні.

Коли в такому шлюбі з’являються діти, неминуче постає питання про їхнє виховання. Часто один з батьків бажає їх виховувати у вірі, а інший з цим не погоджується. Один хоче взяти їх із собою на Месу, навчити молитов, молитися разом із ними, а другий не бажає цього або навіть перешкоджає цьому.

Постають труднощі і з різними релігійними приписами. Не кажучи вже про такий важливий аспект шлюбу, як подружнє співжиття згідно з ученням Церкви. Серйозні проблеми постають, наприклад, якщо невіруюча сторона бажає застосовувати контрацепцію, неприпустиму для віруючої сторони. Все це треба мати на увазі та обговорити, перш ніж погоджуватися на укладення такого шлюбу.

Звісно, трапляються і щасливі шлюби між віручими та невіруючими. Але зазвичай цього щастя досягають з великим трудом. До того ж невіруюча сторона часто теж приходить до віри, коли її захоплює приклад життя, сповненого світла й високих ідеалів.

Додамо до сказаного дві цитати з «Керівництва з душпастирської опіки про сім’ю» італійського єпископату, які стосуються міжрелігійних на мішаних шлюбів (тобто не лише з невіруючими, але, наприклад, і між католиком і православною).

«Враховуючи те, що досконалого союзу людей та залученості всього їхнього життя в подружжя досягти легше, коли подруги належать до одного віросповідання, та враховуючи норми канонічного права, — ті, хто укладають шлюб, (…) повинні усвідомлювати труднощі, які можуть постати у шлюбі між людьми, що не живуть у повному церковному сопричасті.

Особливо ж належить довести до відома подружжя відмінності у змісті віри відповідних конфесій, а також про те, що вони мають спільного в питанні шлюбу, — так, щоби надихнути їх звершити шлюб у вірі Христовій на по-християнськи будувати подружню й сімейну єдність, плідно беручи участь в екуменічному шляху.

Ті, хто бере шлюб, мають поти поінформовані про норми канонічного права та закликані поважати релігійні обов’язки одне одного. Все це має відбуватися у згоді з відповідними спільнотами».

Як бачимо, навіть ті двоє, які вірують у Христа, але не повністю поділяють віровчення одне одного, виходять назустріч певним ризикам і труднощам. Набагато більше цих ризиків, коли одна зі сторін — невіруюча.

Ось уривок із того ж документу Конференції єпископату Італії стосовно міжрелігійних шлюбів:

«І в цих випадках, за всього визнання цінності віри в Бога та сповідуваних релігійних принципів, за незмінного пошанування норм канонічного права, католики мають бути попереджені про труднощі, назустріч яким вони йдуть у вираженні своєї віри, у повазі до переконань одне одного, у вихованні дітей.

Особливу увагу треба уділяти шлюбам між католиками й мусульманами: такі шлюби не тільки зростають чисельно, але й стикаються з труднощами, що пов’язані зі звичаями та ментальністю й ісламськими законами про становище жінки порівняно з чоловіком та про саму природу шлюбу.

Тому необхідно потурбуватися, аби майбутнє подруги мали правильне розуміння шлюбу, особливо його моногамної та нерозривної природи. Необхідно упевнитися, на підставі наданих документів, у відсутності інших шлюбних зв’язків, а також має бути ясною роль жінки та її права стосовно дітей.

Бажано вивчити за цієї нагоди також і закони про шлюб у тій державі, з якої походить мусульманська сторона, та визначити місце, яке молодята оберуть для постійного проживання. У проханні про дозвіл на укладення шлюбу, яке має бути надане місцевому ординарію, необхідно враховувати всі ці проблемні елементи, повідомляючи про всі обставини, необхідні для ухвалення рішення».

Джерело: CREDO