Священномученик Василь Величковський

Священномученик Василь Величковський

24.05.2022

Василь Величковський народився 1 червня 1903 року в Станіславові в родині священика. Батько, Володимир Величковський, був парохом у селі Шупарці (22 км на захід від Борщева), рід Величковських був священичим вже понад триста років і походив зі Східної України. Мати, донька о. Миколая Теодоровича й Харитини з Онишкевичів, відзначалася великою побожністю і передала своє набоженство сину.

 

У віці восьми років Василь почав ходити до початкової школи в селі Пробіжна на Чортківщині, де провчився три роки. Далі батьки віддали Василя на навчання до василіянського Інституту Св. Йосафата. Гімназію Василь Величковський закінчив у Городенці. Там його застала Перша світова війна, там у 1918 році він вступив до лав Січових Стрільців.

 

У 1920 році Василь повернувся додому і відразу вступив на богословські студії до Львівської семінарії, де професором догматики був о. д-р Йосип Сліпий. Водночас в Українському Таємному Університеті він студіював право. Дияконські свячення Василь отримав в 1923 році з рук митрополита Андрея Шептицького.

29 серпня 1925 році, після чотирьох років семінарії, Величковський у віці 22 роки прийняв монашество і вступив до монастиря Отців Редемптористів у Голоску біля Львова під патронатом о. Йосифа Схрейверса. Незабаром, 9 жовтня 1925 року, він прийняв тайну священства від єпископа Луцького і всієї Волині кир Йосифа Боцяна. Спочатку молодий о. Величковський два роки працював вчителем у ювенаті – малій семінарії отців-редемптористів у Збоїськах біля Львова, яка мала тоді понад сотню студентів. Чуючи покликання в місіонерській діяльності, він разом з іншими отцями їздив по селах і містечках Галичини, допомагаючи в проведенні місій та реколекцій. Помітивши великий проповідницький талант о. Василя, настоятелі вирішили в 1927 році перевести його до монастиря в Станіславові, де працювала велика місійна група на чолі з визначним місіонером о. Йосифом Де Вохтом.

 

У зв’язку із включенням Волині у склад Республіки Польщі відкрилися можливості апостольської праці там. У серпні 1928 році о. Василя Величковського призначили займатися духовною опікою галицьких переселенців замість  о. Григорія Шишковича, що поїхав працювати з українцями в Канаді. Величковського правив Літургію, проповідував, сповідав, учив катехизму, хрестив дітей, допомагав у будові двох десятків каплиць. Внаслідок агітації прибічників московського православ’я спочатку працювати з людьми було важко, і саме тут знайшов особливий вияв проповідницький та організаторський талант о. Величковського: йому вдавалося переконати людей у необхідності єднання з Вселенською Церквою навіть там, де зазнавав невдач кир Миколай Чарнецький. Маючи велику набожність до Пресвятої Богородиці, наполегливо поширював на Волині почитання ікони Матері Божої Неустанної Помочі, що завдяки своєму східному стилю єднало і греко-католиків, і православних. Тоді близько двадцяти тисяч православних приступило до єдності з Греко-Католицькою Церквою. Одним з перших вступив до греко-католицької громади рідний брат Лесі Українки Микола Косач зі своїм сином Юрієм, о. Величковський часто правив Літургію в їхньому родинному селі Колодіжному.

 

Через польських сестер Шариток, які працювали в шпиталі, де лікувався маршал Пілсудський, о. Василь в 1930 році зумів дістати від нього нечуваний досі дозвіл перетворити польський костел в Ковелі на греко-католицьку церкву. Польська влада неприхильно ставилася до місійних успіхів о. Величковського та владики Чарнецького, тому на вимогу уряду Польщі у 1935 році о. Василь Величковський покинув Волинь і переїхав до монастиря в Станіславові. Звідти він розгорнув енергійну місіонерську працю в містечках і селах Західної України, плідно співпрацюючи з о. Зеноном Коваликом, який також був визначним проповідником. Місії тривали по десять днів і закінчувалися місії великим походом з хрестом через усе село, в якому брали участь тисячі людей з навколишніх сіл.

 

У 1936 році о. Василь був одним з головних доповідачів на Унійному з’їзді УГКЦ у Львові, він виголосив для отців реферат про методику унійної праці серед православних, наголошуючи на необхідності дотримуватися східної традиції в Богослуженнях і проповідях.

 

22 вересня 1939 року Червона Армія зайняла Західну Україну і нова влада відразу розпочала планове знищення УГКЦ. Все ж, о. Василь організував на свято Страждальної Матері Божої урочистий похід вулицями міста Станіславова. В поході брали участь тисячі вірних, і навіть солдати зі Сходу знімали шапки й хрестилися, бо до того нічого подібного в житті не бачили. За організацію цього походу отця Василя викликали до НКВД, але з огляду на його велику популярність серед людей відпустили.

 

У 1941 році за дорученням Митрополита Андрея Шептицького і на прохання православної громади о. Василь виїжджає до міста Кам’янця-Подільського. Проте отець пробув у місті тільки три дні, бо внаслідок наклепів німецький комендант наказав йому під загрозою розстрілу протягом доби покинути місто.

 

У 1944 році, коли Червона Армія провадила запеклі бої коло Тернополя, то виявилось, що в Тернополі нема жодного священика, який опікувався б парохією. Отець Величковський зголосився поїхати в гущу боїв і став ігуменом місцевого монастиря редемптористів.

 

У ніч із 10 на 11 квітня 1945 року енкаведисти арештували практично всіх греко-католицьких ієрархів митрополитом Йосифом Сліпим включно. Кілька місяців пізніше, 7 серпня,  арештували і отця Василя Величковського. У слідчому ізоляторі НКВД йому пропонували перейти на православ’я, після твердої відмови відправили до Києва, де за “активну антирадянську пропаганду” обласний суд виніс вирок найвищої міри покарання через розстріл.

 

Три місяці о. Василь чекав виконання вироку і проповідував в камері смертників, з якої щовечора виводили й розстрілювали одного в’язня, а на його місце присилали нового.

 

Однієї ночі “з речами на вихід” викликали і о. Величковського, проте не розстріляли, а замінили смертний вирок на 10 років ув’язнення в концентраційних таборах на Воркуті.

 

Він, як і інші в’язні, копав вугілля, але, не зважаючи на суворий режим, майже кожного вечора служив потайки Св. Літургію. Митрополит Максим Германюк згадує, що «за чашу служила о. Василеві накривка від консерви, вона була і дискосом, і престолом, і його церквою. Такий був Храм Божий, така віра, така Церква, якої не знищить ні Москва, ні жодне насилля, якої не замкне жодна тюрма, якої не знищить ніхто і ніщо, бо то сила переконання, бо то ласка Божа».

 

В 1955 році після закінчений терміну 10-літнього ув’язнення влада дозволила о. Величковському повернутися до Львова. Отець Василь згадує у своїх споминах: “Несподівано скоро проминуло мені моїх десять літ кари і ось мої ноги знову ходять по вулицях рідного Львова”. Після звільнення з таборів о. Василь відвідує віцепротоігумена Филимона Курчабу, заїжджає до різних знайомих і братів зі Згромадження редемптористів. Повний оптимізму, він побудував у невеличкій своїй кімнаті малий престіл і кожного дня служив Св. Літургію для жменьки віруючих. У часи глибокого підпілля і переслідування Греко-Католицької Церкви о. Василь вчить таємно молодих семінаристів, править Літургію у приватних помешканнях, займається духовним проводом сестер-василіянок.

 

В 1959 році о. Василь одержує єпископську номінацію. А під час ІІ Ватиканського Собору, Папа Іван ХХІІІ звернувся до Генерального секретаря КПСР Нікіти Хрущова з проханням звільнити митрополита Йосифа Сліпого для участі у Соборі. Митрополита було звільнено, і під час триденного перебування в Москві йому вдалося послати телеграму до о. Величковського з проханням негайно приїхати для залагодження важливої справи. Отець Василь прибув до Москви і 4 лютого 1963 року відправив з митрополитом Літургію, під час якої о. Величковського було висвячено на єпископа й призначено місцеблюстителем Греко-Католицької Церкви в Україні. Очоливши катакомбну Церкву, владика Величковський висвятив понад сорок нових священиків. Він написав і поширював книжечку про Матір Божу Неустанної Помочі, провадив активну душпастирську діяльність.

 

18 жовтня 1968 року НКВД перевело масові ревізії в тайних українських священиків і в помешканні кир Величковського. Однак, Величковського тоді не арештували. Це сталось у січні 1969 року На суді звинувачено кир Величковського в антисовєтській пропаганді та слуханні релігійних передач з Ватикану. Суд тривав три дні й присудив Владиці Василеві три роки ув’язнення у таборах суворого режиму. Це трирічне ув’язнення владика відбував у тюрмі найсуворішого режиму в місті Комунарську поблизу Донбасу. Це була страшна тюрма, і там Василь Величковський захворів на серце. 27 січня 1972 року єпископ Василь закінчив своє друге ув’язнення, цього разу його депортували з СРСР.

 

Величковський відвідав свою сестру в Загребі, а потім поїхав до Рима, де зустрівся з Блаженнішим Верховним архиєпископом і кардиналом Йосипом Сліпим. Папа Павло VI сердечно прийняв владику Величковського і понад 40 хвилин розмовляв із ним про переслідування Греко-Католицької Церкви в СРСР.

 

Провівши деякий час у Римі, владика Величковський їде на запрошення митрополита Максима Германюка до міста Вінніпегу. Тут місцеві українці вітали його як героя, незламного борця, довголітнього в’язня концентраційних таборів, що вижив наперекір всім силам зла. Недовго довелося єпископові Василю Величковському бути для українців діаспори живим свідоцтвом переслідувань підпільної Греко-Католицької Церкви. Як свідчить брат Василь Стець, перед від’їздом за кордон владиці Величковському за наказом КГБ зробили ін’єкцію отрути сповільненої дії, і тому він не прожив на волі й року. 30 червня 1973 року його серце зупинилося на 70-му році життя та 10-му році єпископських свячень.

 

«Патріархат» писав в некролозі:

Відхід безприкладного мученика за Христову Віру Владики Величковського у той світ залишив у нас глибоко на серці душевний біль і смуток. Без Владики Величковського, що віддав все своє життя для Української Католицької Церкви й народу почуваємось збіднілими — осиротілими. Здається, ще навіть не мали часу усвідомити собі, кого нам післав Всевишній Господь, як його уже не стало між нами. Він, Божий праведник перебував між нами, як животворче «Євшан зілля» й ненадійно урвалась нитка його струдженого життя. […]

Він послушно, як завжди, пішов перед престіл Всевишнього. Але цього типу люди, яким був Владика Величковський, ніколи не вмирають. Він буде жити вічно в серцях свого нескореного народу, а світла пам’ять про нього йтиме з роду в рід. […]

Глянувши на багатотрудиве життя Владики Величковського, можна з певністю сказати, що воно було тяжче за життя первісних християн. Правда, їх безпощадно мучили і вбивали фізично. А Владику Величковського крім фізичних тортур виснажували протягом довгого часу духово, що було куди болючіше. Нажаль, духово він болів навіть тут, по цей бік залізної занавіси. Він був безпосереднім свідком ліквідації УКЦеркви в Україні. Він бачив, що її розпинали не тільки атеїсти і КҐБісти, але Російська Православна Церква на чолі з патріярхом Алєксеєм, з якою сьогодні ватиканські круги ведуть «діялог». Владика Величковський знав ціну страждання за віру в Бога, за приналежність до Апостольської Столиці, бо усе це переносив на власних плечах й тому тим більше йому було болюче переконатися, що цього факту не тільки не оцінено, але знехтовано ним. Йому було болюче слухати слова про покору, любов, посвяту і жертвенність від тих, що самі тих прикмет не мають.

 

Попри гіркі слова в адресу Ватикану, через майже тридцять років кир Василя Величковського — “зважаючи на свідоцтво праведного життя блаженної пам’яті кир Василя Величковського, зокрема, його витривалість, мужність та вірність Христовій Церкві, виявлені під час переслідувань за віру, з нагоди 2000 Ювілейного Року” —розпочато беатифікаційний процес. 2 березня 2001 року процес завершився на єпархіальному рівні і справу передано до Апостольської Столиці. 6 квітня 2001 року богословська комісія ствердила достовірність мучеництва Василя Величковського, 23 квітня факт мучеництва підтвердили збори кардиналів, а 24 квітня 2001 року Святіший Отець Іван Павло ІІ підписав декрет про беатифікацію Єпископа Василя Величковського як блаженного мученика за Христову Віру. Під час Святої Архієрейської Літургії 27 червня 2001 року Божого у Львові Святійший Отець Іван Павло ІІ проголосив Василя Величковського блаженним.

Останні новини

«Симеон Лукач є прославлений блаженним тому, що він хотів перебувати й шукав зустрічі із Тим, Який є Святим. Просімо заступництва...

Цьогоріч традиційна проща відбувається з нагоди 60-ліття від народження до Неба блаженного священномученика Симеона Лукача. Сьогодні, 15 червня, на батьківщині...

Наприкінці весни, 29 травня, у Відпустовому центрі блаженного Симеона Лукача, що в с. Старуня, провели традиційні нічні чування, які очолив...

У Страсний понеділок, 29 квітня, у Відпустовому центрі блаженного Симеона Лукача, що в Старуні, відбулися традиційні нічні чування. Цього разу...

У пʼятницю, 19 квітня, відбулася великопосна проща медичних працівників Івано-Франківської Митрополії УГКЦ до Відпустового центру блаженного Симеона Лукача, що в...

У неділю, 7 квітня, у Відпустовому центрі блаженного Симеона Лукача провели особливий молитовний вечір за заступництвом Пресвятої Богородиці. Моління очолив...