Майбутній Блаженний Священномученик Климентій Казимир Шептицький, рідний брат Владики Андрея, народився 17 листопада 1869 року у Прилбичах на Яворівщині в родинному маєтку.       

Марія Казимир (ім’я при хрещенні) був шостою дитиною в родині  спольщеного графа українського походження Яна Кантія Регілія Шептицького та Софії з роду Фредрів. Початкову освіту здобув удома під наглядом матері. Згодом закінчив гімназію святої Анни у Кракові та навчався в університетах Кракова, Мюнхена та Парижа.  1892 року отримав ступінь доктора права уЯгеллонському університеті. Паралельно закінчив Інститут лісівництва.

Працював адвокатом, допомагав батькові управляти сімейними маєтками і почав робити блискучу політичну кар’єру: був послом Галицького сейму. В 1900-1907 роках був депутатом австрійського парламенту, став співавтором «Загального австрійського закону про ліси». Коли у 1907 році розпустили австрійський парламент, Казимир вирішив завершити свою політичну діяльність.

На зміну політиці прийшла адміністративна робота. Марія Казимир оселився в селі Дев’ятники на Жидачівщині, де, крім ведення господарства у родинному маєтку, займався громадською роботою. Саме з його ініціативи та підтримки у селі було збудовано греко-католицьку парафіяльну церкву.

Активно цікавився питаннями сільського та лісового господарства. Був автором багатьох праць з цієї тематики та головаою Галицького лісівничого товариства.

Однак з часом вирішив присвятити себе служінню Господу. 1911 року вступив до бенедиктинського монастиря у Бойроні, а наступного року – до греко-католицького монастиря Студійського уставу уКам’яниці в Боснії.  Саме там він приніс монаші обіти і отримав ім’я Климентій. 28 серпня 1915 року єпископ Діонізій Нярадій висвятив його на священика. Того ж року Климентій став ієромонахом. Богословську освіту отримав у єзуїтському колегіумі в Інсбруці.

Для багатьох, хто знав Климентія Шептицького з радніших часів, дивними видавалися метаморфози, що пройшли з колишнім завсідником аристократичних салонів, впливовим політиком і затятим мисливцем.

У 1918 році Шептицький став настоятелем Унівського монастиря, a з 1926 року ігуменом Свято-Успенської Унівської лаври. Вважається, що він відіграв важливу роль в історії греко-католицького чернецтва. Зокрема, спільно з братом, митрополитом Андреєм, уклав статут для монахів Студійського уставу, брав участь у заснуванні жіночого студитського монастиря в Якторові, монастиря в Канаді. Був членом Богословського наукового товариства, читав лекції в університеті Інсбрука.

Із 1937 року живе у Львові і допомагає братові в управлінні церквою. Таємно іменований митрополитом Андреєм Шептицьким екзархом Росії та Сибіру.  У 1944 році вже наступник Йосиф Сліпий іменує Климентія Шептицького архімандритом монахів Студійського уставу.

Під час Другої світової  брав дієву участь у порятунку євреїв, за що був удостоєний звання Праведник світу.

Восени 1944 року митрополит Йосиф Сліпий призначив Шептицького керівником делегації на переговорах з органами радянської влади, яка була прийнята в Москві головою Ради у справах релігійних культів при Раднаркомі Іваном Полянським. Проте у Москві не поступилися своїми ідеями щодо знищення УГКЦ. Після масових арештів греко-католицьких єпископів УГКЦ де-факто очолив архімандрит Климентій. Він закликав священиків не погоджуватися на перехід в юрисдикцію Російської православної церкви. Влітку 1945 зібрав 61 підпис греко-католицьких священиків під проханням звільнити заарештованих єпископів і припинити переслідування греко-католиків.

Влада заборонила йому жити у Львові; останній період життя на свободі він провів в Уневі. Звідти спробував передати у Ватикан лист з описом переслідувань, яким піддавалися греко-католики. Цей лист було перехоплено енкаведистами, що й стало приводом для його арешту.

5 червня 1947 року 77-річного архімандрита Климентія був заарештовано у його келії під час вечірньої молитви. З метою залякування монахів та мешканців села його везли на відкритій вантажівці, між двома солдатами з демонстративно наставленою зброєю. Проїжджаючи під конвоєм, він вклонився людям і благословив село.

З 27 червня 1947 року перебував у Київській внутрішній в’язниці МВС, де зазнав найбільших знущань, включно з багатогодинними нічними допитами та побоями. На всі пропозиції перейти в юрисдикцію Московської патріархії він відповів відмовою.

Загалом слідство тривало 7 місяців і 15 січня 1948 року слідчі підготували обвинувальний вирок за статтями 54-1 та 54-2 Кримінального кодексу — зрада батьківщині. Постановою засідання особливої наради при МДБ СРСР від 28 лютого 1948 року Шептицький Климентій Іванович, 1869 р.н., засуджений до 8 років виправно-трудових таборів із конфіскацією майна на основі статей 54-1А, 54-11 Кримінального Кодексу УРСР. Після оголошення вироку, архімандрита відправили до Москви у внутрішню в’язницю МДБ СССР, а відтак перевели у лиховісний Владімірскій централ. Там більшість часу старенький архімандрит провів у медичному корпусі.

Помер архімандрит Климентій Шептицький у централі 1 травня 1951 року. У ніч на 3 травня його поховали на цвинтарі поруч із тюрмою. Жодних позначок на похованні не встановили, тому сьогодні на Князь-Владімірском цвинтарі у Владімірє є лише символічна могила Кдиментія Шептицького, облаштованамонахами-студитами.

У 1991 році архімандрита було посмертно реабілітовано Прокуратурою УРСР. 27 червня 2001 року під час візиту до Львова Папа Римський Іван Павло ІІ беатифікував отця Климентія.

29 липня 2011 року у Прилбичах було відкрито перший в Україні пам’ятник Блаженному Климентію та його брату Владиці Андрею.