#НашимБлаженним20: Петро Вергун

#НашимБлаженним20: Петро Вергун

11.06.2021

Вже за 16 днів – 27 червня будемо згадувати 28 новомучеників нашої УГКЦ, яких було проголошено блаженними папою Іваном Павлом ІІ під час його візиту в Україну у 2001 році. Готуючись до цього Ювілею, Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ пропонує спільно кожного дня відкривати для себе тих, хто життям та мученицькою смертю засвідчив свою вірність Богові, Церкві та українському народові. 

Сьогодні хочемо познайомити Вас із Апостольським візитатором для українців-католиків у Німеччині о. Прелатом Петром Вергуном. Він став жертвою більшовицького терору, як непохитний ісповідник віри, що за Христа і Його св. Церкву життя своє віддав.
Дитинство Візитатор Петро Вергун народився 18 листопада 1890 р. в Городку, Львівської області, як син тамтешнього теслі. Не маючи змоги закінчити гімназію, юнак спочатку допомагав батькові у верстаті, а відтак вступив добровольцем до австрійського війська (1909 р.). На цій службі захопила його Перша світова війна. І вже в перших місяцях війни (жовтень 1914 р.) Петра поранили, тож його було відпущено «на відпочинок». Однак пильний юнак використав цей вільний час на науку, і це дало йому змогу приватно закінчити гімназію в Перемишлі, де здобув атестат зрілості. Після розвалу Австро-Угорської монархії він, як підстаршина, боровся в рядах Української Галицької Армії аж до 20 квітня 1920 р., коли потрапив у польський полон. Та Петро Вергун не довго перебував у таборі полонених. Йому вдалося втекти й дістатися до Чехії, де він негайно зголосився до української гірської бригади. Навчання та ієрейські свячення Заходами Митрополита Шептицького підстаршині Вергунові вдалося дістатися до духовної семінарії у Празі, де він мав змогу спокійно студіювати й приготовлятися на українського священика. Водночас він записався в Празі до Українського Вільного Університету, де здобув докторат філософії. По довгих стараннях польська влада таки дозволила йому, як семінаристові, приїхати до Львова. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: #НашимБлаженним20: Владика Никита Будка Там Петро 30 жовтня 1927 р. з рук Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького ЧСВВ, прийняв священичі свячення. По свяченнях Митрополит зразу призначив його душпастирем для українців-католиків у Німеччині, з осідком у Берліні, куди о. Вергун прибув уже в листопаді 1927 р. Апостольський візитатор В Німеччині було багато українців-робітників ще з Першої світової війни. Вони розкинулись переважно по більших промислових осередках північно-західної частини країни. А відтак, у самому Берліні зосередилась теж українська політична еміграція. Як український католицький душпастир, о. Вергун об’їжджав цілу Німеччину, правив для своїх вірних Богослужіння та підтримував їх на дусі. Оскільки його праця була тяжка і виснажлива, ревний душпастир знайшов собі поміч у вищих церковних німецьких колах, головно в тодішнього Апостольського нунція в Берліні, Архиєпископа Евгена Пачеллі, який пізніше став Папою Пієм ХІІ (1939-1958). Німецькі нацисти стежили за душпастирською працею о. Вергуна й робили йому всякі труднощі в організуванні українців-католиків в окремі парафії, забороняли Богослужіння, не давали дозволу на приїзд нових укр. священиків, а тих, які вже прибули, часто прослуховували, арештовували та відсилали назад до Галичини. Теж немалі клопоти йому робила українська т. зв. «політична еміграція», яка на нацистський лад хотіла диктувати своєму душпастиреві, що й як він має робити. Та о. Вергун не зупинявся перед труднощами. Інколи він, з пораженням особистої свободи, відважно боронив інтереси Церкви і своїх вірних. А коли нарешті нацистський уряд наказав йому негайно покинути Німеччину, Апостольський Нунцій архиєп. Пачеллі заступився за о. Вергуна й вистарався для нього ще папське відзначення – Домового Прелата. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: #НашимБлаженним20: Дрогобицькі мученики о. Северин Бараник, о. Яким Сеньківський та о. Володимир Байрак Під час Другої світової війни, внаслідок примусового перенесення робочих сил, багато українців з Галичини опинилося в 3-ім Рейху. Тому вже 23 листопада 1940 р. Папа Пій призначив о. Прелата Вергуна Апостольським візитатором з правами адміністратора для українпів-католиків в Німеччині, яких тоді нараховувалося до півтора мільйона. Так о. адміністраторові довелось далі долати всякого роду труднощі й перешкоди, бо гітлерівський уряд неприхильно ставився до його ревної праці між українцями, яких німці хотіли тільки використати. Та він не піддавався, бо його серце палало великою любов’ю до поневолених своїх земляків, для яких добрий пастир не щадив ні своїх сил, ні своїх талантів.
Арешт та заслання Коли весною 1945 р. до Берліна почало наближатись більшовицьке військо, всі приятелі дораджували о. адміністраторові Вергуну виїхати на Захід. Але він рішуче відмовився виїжджати, кажучи: «Як душпастир, я мушу бути готовий віддати за свої вівці навіть і своє життя!». Вже незабаром, після совітської окупації Берліна, о. візитатор став жертвою більшовицького терору. На численних допитах, зазнавши тортур, наш ісповідник тримався гідно й не дав себе застрашити різними погрозами. Адже ж за свою Церкву і свій народ він був готовий піти на муки, а то й на смерть. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: #НашимБлаженним20: сестри Згромадження святого Йосифа Олімпія Біда та Лаврентія Гарасимів Після повторних арештувань і застрашуючих допитів, під кінець липня 1945 р., більшовики нарешті вивезли о. Вергуна в глибину Радянського Союзу, де за ним і слід пропав. Щойно пізніше прийшла вістка з-поза залізної заслони, що більшовики засудили о. візитатора Вергуна до 8 років каторги «за колаборацію» з німцями. Так нашого ісповідника заслано в табір примусової праці на Сибірі, у Красноярському краї, над річкою Ангорою, саме там, де вона впадає до Єнісею. Життя в більшовицькому таборі – нижче гідності кожної людини. Його неможливо навіть описати.
Начальство табору – звироднілі кати, які на місце людяності поставили злобу. Єдино вона побуджує їх життя і поведінку супроти засудженних у таборі. Відчуття влади підсилює в них цю злобу аж до сліпої ненависті та тваринної жорстокості. В них панує тільки одне бажання – бажання помсти: як би то каторжникові дошкулити, як би то над ним познущатись та утруднити йому побуту. В такому місці й карався наш незламний ісповідник о. Петро Вергун протягом 10-ти років, бо його випустили з табору щойно 1955 року., хоч він був засуджений тільки до 8-ми років. Звільнення По звільненні з табору о. Вергун мусів залишитися на місці свого вигнання, в Ангорському поселенні, бо влада не дозволяла йому повернутися до Галичини. Тоді він старався використати своє німецьке громадянство і звернувся до знайомих йому отців Бенедиктинців, щоб вони виклопотали для нього дозвіл вернутися до Німеччини. Тоді він, між іншим, писав: «Я відчуваю, що моя голова вже клониться до вічного відпочинку. Я дуже хотів би закінчити моє життя в монастирі». Однак його бажання не сповнилося, бо комуністи ніяк не погодились на те, щоб він виїжджав із Радянського Союзу. Спочинок в Бозі Так наш ісповідник останні роки свого життя мусів перебувати на вигнанні, хоч його здоров’я було вже підірвано. Про це він писав: «Моє здоров’я не цілком добре. Часто моє серце і мій шлунок «страйкують». Мені здається, Що зміна клімату помогла би моєму здоров’ю». Однак він не дочекався тої «зміни клімату». Врешті його шляхетне серце раз і назавжди перестало битися, і він спочив у замерзлій сибірській землі, віддавши своє життя за Христа і свою католицьку віру. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: #НашимБлаженним20: Василь Величковський Поховання Негайно після його святої смерті українські каторжники, для яких наш ісповідник був направду духовним батьком в найтяжчих хвилинах їхнього життя, з великою побожністю і молитвами поховали його тіло далеко в Сибірі, на місцевому цвинтарі Ангорського поселення, і зі сльозами на очах відспівали над його свіжою моґилою останнє «Вічная пам’ять». Беатифікація 2001 року, під час пастирського візиту в Україну, Святіший Отець Іван Павло ІІ проголосив отця Петра Вергуна блаженним Католицької Церкви. За сприянням Преосвященних Владик Юліяна Ґбура, Єпарха Стрийського та Петра Крика, Апостольського Екзарха Німеччини і Скандинавії, 26 липня 2004 року після дворічної тривалої підготовки та поїздки в Сибір мощі блаженного священномученика Петра Вергуна було привезено в Україну.

Джерело

Останні новини

«Симеон Лукач є прославлений блаженним тому, що він хотів перебувати й шукав зустрічі із Тим, Який є Святим. Просімо заступництва...

Цьогоріч традиційна проща відбувається з нагоди 60-ліття від народження до Неба блаженного священномученика Симеона Лукача. Сьогодні, 15 червня, на батьківщині...

Наприкінці весни, 29 травня, у Відпустовому центрі блаженного Симеона Лукача, що в с. Старуня, провели традиційні нічні чування, які очолив...

У Страсний понеділок, 29 квітня, у Відпустовому центрі блаженного Симеона Лукача, що в Старуні, відбулися традиційні нічні чування. Цього разу...

У пʼятницю, 19 квітня, відбулася великопосна проща медичних працівників Івано-Франківської Митрополії УГКЦ до Відпустового центру блаженного Симеона Лукача, що в...

У неділю, 7 квітня, у Відпустовому центрі блаженного Симеона Лукача провели особливий молитовний вечір за заступництвом Пресвятої Богородиці. Моління очолив...