Будь обережним, щоб не втрапити в пастки, про які попереджав Ісус.

Ісус декілька разів порушував питання гіпертрофованої побожності. «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, — вчить Він, — але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі». Крім того, Христос застерігав, що деякі дуже побожні люди будуть відкинуті — навіть ті, хто «пророкує», «виганяє демонів» і робить «могутні справи» у Його ім’я! В іншому місці Євангелія Він припускає, що також християни, які старанно відвідують кожну Службу, можуть потрапити в цю категорію. Настане час, коли Йому скажуть: «Ми їли й пили перед Тобою і на вулицях наших навчав Ти», але у відповідь почують: «Відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду!» Отож, як зрозуміти, де та межа між здоровою побожністю та фетишизмом? Усе дуже просто.

1.Коли твої практики побожності заважають виконувати життєве покликання, яке має бути головнішим.

Цього я навчився у свого настоятеля, який жив зі мною на одному поверсі в гуртожитку. Оскільки він дуже добре знав звички студентів, то запропонував проводити щоденні Служби о пів на одинадцяту вечора. Крім того, отець також розумів і наші слабкості, тому часто повторював: «Я навіть не хочу бачити вас на Службі, якщо ви перед тим не виконали домашнє завдання». Брати участь у недільній Літургії — обов’язок кожного християнина, але ніхто не зобов’язує вас відвідувати щоденні Месси. Господь набагато більше тішиться тим, коли ви старанно виконуєте свої обов’язки, відповідно до свого покликання, ніж коли ви занедбуєте їх, щоб відвідати Службу чи помолитися Святу годину.

2.Коли ти вдаєш побожність, шукаючи слави для себе, а не для Бога.

Йоан Хреститель був великим послідовником Христа, але вкінці він відійшов у сторону, кажучи: «Він мусить рости, а я маліти». Святий Бенедикт Лабр теж зрозумів це одкровення. Бездомний француз годинами проводив навколішках у молитві. Проте коли він чув, що хтось заходить у церкву, то одразу ж підводився. Він не хотів, щоб хто-небудь бачив його відданість Богові, аби не впасти в гордість — він боявся, що почне молитися заради поваги людей, а не через любов до Господа. Мені подобається, як про це висловився святий Хосемарія Ескрів: «Не прагни бути як виполіруваний флюгер на верхівці величної будівлі. Адже, незважаючи на те, як високо він стоїть чи як гарно виблискує, він не може зробити споруду міцнішою. Радше прагни бути як старий кам’яний блок, вбудований у фундамент під землею, де ніхто тебе не побачить. Саме завдяки тобі будівля встоїть».

3.Коли на людях ти молишся частіше, ніж наодинці.

«Коли молишся, — каже Ісус, — увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно». Така молитва найпростіша, але часто нам буває важко під час неї зосередитися. Добре, коли ми разом молимося перед їжею, перед особливими подіями, або під час Літургії; але не забуваймо також про гарячу приватну молитву. Ми всі, певно, бачили надзвичайно щирі публічні молитви святого Йоана Павла ІІ. А монсеньйор Славомир Одер виявив дуже цікаві факти, коли досліджував причини його канонізації. Наприклад, Йоан Павло ІІ більшу частину свого життя спав на підлозі заради умертвлення тіла, а постіль завжди приминав, щоби виглядало, ніби він спав у ліжку. Зрозуміло, що це він робив виключно для Бога й ніхто цього не міг бачити. Ось приблизно так мало би виглядати й наше духовне життя.

4.Коли ти не розумієш, для чого виконуєш якийсь акт побожності.

Є багато християн, які здійснюють певні церковні обряди за інерцією. Вони знають приписи, виконують їх, але не мають розуміння, для чого. Остерігайтесь щоб жодна набожна практика не була у вас без розуміння! Відділені від справжньої мети, вони легко можуть стати порожніми або навіть забобонними жестами.

5.Коли побожність виснажує.

У своїй книжці «Ентузіазм» Рональд Нокс простежує історію різних єресей, і фактично за ними всіма стоїть одна й та сама схема: група людей виявляє те, що вони вважають чистішим, інтенсивнішим вираженням християнства. Вони вимагають від своїх послідовників більше, ніж Церква. Часто ці групи швидко зростають, а потім зникають так само швидко, коли люди стомлюються від надто суворої дисципліни. Джон Гелі описував, як це трапилося з його другом, який вважав себе «поганим католиком», якщо «не ходив на щоденну Службу, не відмолював Літургію годин та Розарій». Та навіть тоді, коли робив усе це, він почувався мізерним і не міг знайти миру та радості у своєму серці. Дуже влучно щодо цього сказав один теолог: «Остерігайся людей, які перетворюють рекомендоване на обов’язкове, або ж те, що Церква дозволяє, — на заборонене».

Том Гупс, Aleteia

Джерело: CREDO