З надією крокуємо вперед. У Старуні відбулися останні в році молитовні чування

Щоби подякувати Богові за прожитий рік і випросити благословення на рік, що надходить, до Старуні з’їхалися паломники з усього Прикарпаття.

У понеділок, 29 грудня, у Відпустовому центрі блаженного священномученика Симеона, що в селі Старуня, відбулися останні в цьому році молитовні чування. Молитовну програму очолив Владика Максим Рябуха, екзарх Донецький. Владика прибув до Старуні безпосередньо з Донеччини, де щоденно звершує своє архипастирське служіння на східних теренах нашої Батьківщини, зокрема й на землях, що нині найбільше зазнають тягаря війни та окупації.

Чування розпочалися вечірнею у парафіяльному храмі святих верховних апостолів Петра і Павла. Після молитви владика Максим звернувся до вірних із духовною наукою.

Три слова, з якими варто увійти в новий рік

У своїй науці владика Максим запросив паломників зупинитися над трьома ключовими словами, які, за його словами, підсумовують прожитий рік і водночас відкривають перспективу майбутнього: надія, вдячність і любов.

Говорячи про надію, єпископ нагадав, що напередодні в Церкві завершувався ювілейний рік. Зазвичай завершення асоціюється з крапкою, з чимось закритим, однак у Божій логіці це радше початок.

«Коли ми стаємо перед Богом у молитві, – наголосив Владика, – ми щоразу наново відкриваємо, що Він є поруч. Саме з цього досвіду близькості Бога народжується справжня християнська надія».

Ділячись власним досвідом дороги зі сходу України, Владика Максим згадав очі військових і мешканців прифронтових міст – втомлені, але сповнені внутрішнього спокою. За його словами, цей спокій не усуває фізичної втоми чи болю, але дає глибоке переконання, що людське життя перебуває в руках Бога і жодна агресія не має над ним остаточної влади. Саме в такому спокої, зазначив проповідник, народжується надія – не як абстрактне очікування, а як упевненість у Божій присутності.

Роздумуючи над стражданнями Христа, Владика закликав вірних не тікати від болю, а вчитися молитися в ньому. Він нагадав слова Ісуса на хресті – «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?» – і заохотив кожного особисто перечитати 22-й псалом, щоб відкрити для себе, що ці слова є не криком розпачу, а глибинною молитвою довіри. Саме в такій молитві, підкреслив єпископ, розкривається суть християнської надії.

Другою великою темою науки стала вдячність. Владика Максим, який служить у прифронтових регіонах, поділився досвідом життя там, де звуки вибухів стають частиною щоденної реальності. У такій ситуації, за його словами, перед людиною залишається лише два вибори – або все віддати Богові, або зламатися внутрішньо.

«Коли сьогодні дивлюся на прожитий рік, – зазначив він, – усвідомлюю, скільки всього Господь подарував. І це породжує вдячність не лише за збережене життя, а й за Божу довіру до нас».

Єпископ пригадав конкретні події зі свого служіння, зустрічі з військовими, з молодими людьми, які пройшли фронт і, попри все, залишилися живими. Ці приклади, за його словами, є знаком того, що Бог продовжує діяти в історії й обдаровує людину більше, ніж вона здатна уявити.

«Бог дарує так багато, бо любить, – наголосив Владика. – А любов завжди хоче огорнути, захистити й довірити».

Саме з досвіду Божої любові, за словами проповідника, народжується третя ключова реальність – любов до ближнього. Владика Максим прямо сказав, що відсутність любові є коренем війни, ненависті й насильства.

«Війна є тому, що немає любові», – наголосив він, додаючи, що людина, яка не навчилася любити, здатна нищити іншого без жалю.

Любов, за його словами, починається не з великих жестів, а з уважності до тих, хто поруч, із уміння дивитися в очі, бути присутнім, не відкладати дзвінок чи слово підтримки. Єпископ застеріг, що байдужість і страх «не заважати» іншому часто стають формою крадіжки любові, до якої Бог нас покликав.

Особливо зворушливою стала частина науки, в якій владика поділився плодами молитов вірних. Він розповів про молодь із Донецької, Луганської, Запорізької та Дніпропетровської областей, яка після Різдва змогла поїхати в Карпати, щоби вперше за довгий час відпочити від вибухів, побути разом і вчитися дивитися в майбутнє. Темою їхнього зимового табору стала родина – як простір довіри, миру й відповідальності, натхненний прикладом Пресвятої Богородиці та святого Йосифа.

«Це все – плід ваших тихих молитов», – звернувся владика до паломників, наголошуючи, що навіть молитва за тих, кого ми не знаємо особисто, має реальну силу змінювати життя.

Хода з колядою і Літургія

Впродовж усього вечора паломники мали можливість приступити до Таїнства Покаяння – для духовного супроводу було задіяно понад тридцять священнослужителів Івано-Франківської архиєпархії та Коломийської єпархії.

З огляду на різдвяний час, після науки громада паломників із колядами вирушила молитовною ходою до першої в Україні підземної базиліки блаженного священномученика Симеона. У святині духовенство звершило молебень до небесного покровителя, а Владика Максим прочитав молитви на оздоровлення, у яких благав Господа про дар зцілення хворих, немічних і всіх потребуючих.

Кульмінацією молитовного вечора стала архиєрейська Божественна Літургія. У співслужінні духовенства Владика Максим звершив Таїнство Пресвятої Євхаристії та виголосив проповідь, роздумуючи над Євангелієм дня – першим чудом Ісуса Христа в Кані Галилейській.

Перше чудо в Кані – школа любові, слухання і довіри

Під час архиєрейської Божественної Літургії Владика Максим Рябуха повернувся до трьох слів, які напередодні прозвучали у вечірній науці. Він наголосив, що ці поняття не є «підсумком на один вечір», а дороговказом для всіх, хто входить у новий рік.

«Перше – це є надія. Ми з вами покликані бути свідками надії», – підкреслив єпископ. За його словами, завершення ювілейного року не означає поставити крапку: навпаки, християни, «як апостоли після Вознесіння Христового», покликані свідчити перед світом про те, що відкрили від Бога.

Другою важливою чеснотою владика назвав вдячність. Він зауважив, що вона народжується зі здатності зупинятися й споглядати добро, яке Господь чинить щодня.

«Вдячність – це є вираз прийняття Божих дарів», – сказав проповідник, запрошуючи вірних навчитися бачити Боже діяння навіть у звичайних обставинах.

Третім словом стала любов. Владика Максим пояснив: серце, яке зустріло Бога, не може залишитися байдужим, бо усвідомлює, що воно – люблене.

«Коли я усвідомлюю, що я є любленим, я є любленою, хочеться любити навзаєм», – наголосив він. І додав, що саме любов є перемогою над гріхом і злом.

Роздумуючи над Євангелієм від Івана про перше чудо Ісуса в Кані Галилейській, владика пов’язав його з різдвяним часом: Христос, який народився у Пресвятій Родині, благословляє й людську спільноту сімейного життя. Ця Божа присутність, за словами проповідника, дає ключ, як дивитися в 2026 рік – з вірою, що Бог входить і в наші радощі, і в наші нестачі.

Єпископ поділився й особистою вдячністю: він пригадав, як приїхав до Старуні в перший місяць єпископського служіння – з відчуттям новизни, відповідальності й навіть розгубленості. Тоді, як сказав владика, він просив блаженного Симеона Лукача про допомогу і «добрих помічників».

«І він дав», – підсумував проповідник, дякуючи за священників і монашество Донецького екзархату, які стали для нього прикладом жертовності та любові до людей, поручених Богом.

Повертаючись до євангельської події, владика звернув увагу на делікатність Божої любові. Христос, прийшовши на весілля, «не має жодного бажання перешкоджати святові», і цим показує, що любов Бога – трепетна і ніжна. Тож саме так, наголосив проповідник, має вчитися любити кожен християнин.

Владика Максим запропонував конкретний духовний крок на новий рік: додати до щоденної молитви хоча б один десяток вервиці з коротким проханням: «Ісусе, навчи мене любити». Він пояснив, що Христос справді навчає любові, а першою, хто зустріла її в повноті, була Пресвята Богородиця.

Окремо єпископ зупинився на поставі Пресвятої Богородиці в Кані Галилейській. За його словами, вона вчить помічати потребу іншого, визнавати власну обмеженість і водночас приносити біль до Бога без диктування Йому «сценаріїв». Марія просто каже: «Вина не мають», і – слухає. Проповідник підкреслив, що для сучасної людини слухання – одна з найважчих чеснот, бо досвід часто штовхає до готових рішень і порад. Натомість шлях віри – це слухання і довіра.

Як навчитися слухати Бога? Владика назвав три практичні дороги: частіше читати Святе Письмо, частіше приступати до сповіді, а також не уникати духовної розмови зі священником чи богопосвяченими особами. Саме так, зазначив він, людина відкриває відповіді, яких не очікувала.

Далі єпископ підкреслив, що після слухання завжди йде довіра: Марія промовляє слугам просту формулу учнівства – «Що вам скаже, робіть». А довіра, врешті, народжує спокій – спокій прийняття того, що Бог є зі мною і вже діє.

Владика поділився і власним досвідом довіри: він зізнався, що мав свої плани на служіння в Донецькому екзархаті, але «нічого з того… не сталося». Однак, за його словами, це не поразка, а урок віри, бо «Бог зробив краще, ніж я думав». Саме тому проповідник наголосив: дивлячись на те, що Господь чинить, він не може погодитися з думкою, що Україна «паде», адже Бог продовжує дарувати надзвичайно багато – хоч і не завжди так, як люди собі уявляють.

Наприкінці Владика Максим звернув увагу на ще одну важливу площину довіри – людські стосунки. Він поставив вірним запитання: чи маємо друзів, з якими можемо поділитися життям і вчитися довіряти? Бо, за його словами, «щоб мати друзів, треба ставати друзями» – навчитися любити й приймати іншого з усіма його радощами й недоліками. Саме так формується середовище, в якому легше зростати в довірі до Бога.

«2026 рік є довгий», – підсумував Владика, заохочуючи не втрачати часу на зростання, крокуючи до перемоги й Божого миру, пам’ятаючи, що Господь «заохочує нас жити, зростати» і веде до вічного спасіння.

Завершення молитовного вечора та музичний сюрприз

На завершення Літургії Владика подякував усім паломникам і священнослужителям за спільну молитву, за постійну підтримку вірних Донецького екзархату, а також за молитви за українських воїнів, серед яких чимало вихідців із прикарпатських земель. Він закликав і надалі неустанно просити Господа за посередництвом блаженного Симеона Лукача про перемогу та справедливий мир для України.

Своєю чергою о. Юрій Сидір висловив щиру вдячність владиці Максиму за візит і за те, що, попри складну та далеку дорогу, він очолив ці особливі, останні в році молитовні чування.

Приємною несподіванкою вечора стало перше живе виконання нової пісні про блаженного Симеона Лукача. Її авторами є священнослужителі Коломийської єпархії: о. Ігор Андрійчук, о. Роман Шкабрій, о. Михайло Дрогомирецький та Михайло Підгородецький, які цього вечора вперше представили твір широкій громаді паломників.

Дякуючи Богові за прожитий 2025 рік – рік надії, – спільнота Відпустового центру з цією чеснотою входить у новий рік. Надією, яка не осоромить і яка ґрунтується на Богові, молільники просять про довгоочікувану перемогу та справедливий мир для України, аби благовість Христового миру дійшла до кожного серця – і на вільних землях, і там, де сьогодні панує темрява війни.