Його називають «українським святим Миколаєм». Він — один з новочасних праведників, яких породила багатостраждальна українська земля, вірний син і турботливий провідник загнаної у підпілля, але невпокореної Церкви. Те, що така свята людина ще понад півстоліття тому ходила старенькими львівськими вулицями — добра нагода не тільки пишатися рідним містом, але й замислитися над багатьма речами…

Як відомо, свій останній спочинок блаженний Миколай Чарнецький (14 грудня 1884–2 квітня 1959) — монах-редемпторист, єпископ, місіонер, новомученик — знайшов у місті Львові. Та незважаючи на це, більша частина життя єпископа-святця минула поза Львовом. Народився і виріс він на теренах сучасної Івано-Франківщини (рідне село блаженного Семаківці належить до Коломийської єпархії УГКЦ), упродовж шести років навчався у Римі. Опісля дев’ять років присвятив викладацькій праці та духовній опіці над вихованцями семінарії у Станіславові, що зрештою привело молодого й спраглого до духовної досконалості ієрея у згромадження редемптористів (Чин Найсвятішого Ізбавителя), отці та брати якого ще перед Першою світовою війною взялися служити для українців Галичини. В лавах редемптористів отець Чарнецький виявив себе добрим місіонером, проповідником, реколектантом, сповідником, педагогом. Заразом виконував обов’язки соція новиків, префекта студентів і братів, провінційного дорадника, магістра. «Великий подиву гідний святий. Досконалий монах — священик і апостол» — охарактеризував його о. Ричард Костенобль, ЧНІ (1885–1975). 1926 р. розпочалася тринадцятирічна місія отця Миколая за «сокальським кордоном», у розпалі якої, 8 лютого 1931 р. його висвячено на єпископа (апостольського візитатора) для католиків східного обряду Волині й Полісся. Владика Чарнецький — перший редемпторист Львівської віце-провінції, піднесений до такого сану. Настільки високо у Церкві оцінюють місіонерський хист безстрашного подвижника унії на східних теренах! 9 жовтня 1939 р. тодішній глава Української Греко-Католицької Церкви митрополит Андрей Шептицький (1865–1944) іменує єпископа Миколая екзархом для Волині і Полісся. Втім війна та нові порядки, встановлені більшовицькими «визволителями», позбавили ревного душпастиря можливості сповнювати свій батьківський обов’язок на ввірених йому теренах, а невдовзі і сам він на довгі одинадцять літ опинився далеко від рідної домівки, за колючим дротом сталінського ГУЛАГу…

Священномученик Миколай Чарнецький

Із сімдесяти чотирьох років земного життя блаженного Миколая у Львові він провів сумарно близько чотирнадцяти. Не так вже й багато на перший погляд, але достатньо щоби зарезервувати для себе особливе місце на сторінках львівської історії. Пропонуємо здійснити невеличку подорож окремими місцями нашого міста, так чи інакше пов’язаними із новітнім святцем.

Отже влітку 1919 р. о. Миколай Чарнецький, цілком сформований священик, доктор богослов’я, маючи за спиною десять років душпастирської праці, вступає до Чину Найсвятішого Ізбавителя. Облечини приймає з рук першого настоятеля редемптористів в Україні, фламандця о. Йосифа Схрейверса (1876–1945). Оскільки у Галичині згромадження тільки-но починає по-справжньому ставати на ноги, всі дороги поки що ведуть до Львова. Так у вересні 1919-го галицький владика, митрополит Андрей граф Шептицький передає редемптористам старий поміщицький двір у Збоїськах на північній околиці міста. Ось як писав про це місце о. Роман Бахталовський, ЧНІ (1897–1985): «Двір має свою історію. Збудував його Ян Нікорович у 1777 р., як про це свідчила старовинна півтораметрова таблиця в коридорі. В тому будинку зібралась у 1846 р. польська шляхта, що утікала з польської Галичини. Австрійський уряд, аби перешкодити виникненню революції, яку готувала шляхта, підняв селянство проти панів, обіцяючи скасувати панщину. Утікачі, яким вдалося врятуватися, налякані та збентежені крахом романтичних мрій, склали саме у тому дворі відому пісню. Слова написав Корнель Уейський, а музику сам Нікорович.» Вже через місяць монастир Матері Божої Неустанної Помочі стає першим пунктом тривалого перебування отця Чарнецького у Львові: тут він проходить новіціат. Магістром новиків на той момент є бельгійський священик о. Ектор Кінцінґер (1876–1957).

Отець Миколай Чарнецький (на задньому плані крайній зліва) під час новіціату

Не дивлячись на всі попередні заслуги й ступені, отець Миколай живе й працює так, як і решта новиків. «Нічим не вирізнявся від других, хіба більшою ревністю і покорою» — згадуватиме про нього о. Стефан Бахталовський, ЧНІ (1889–1984), один з перших українців у згромадженні. «Раз у тиждень — день усамітнення, щодня спільний часослов, читаний, а не співаний, три розважання, Хресна дорога, лекція маґістра, покута й оскарження провин. Монаший порядок після новіціату мало чим відрізняється» — писатиме о. Роман Бахталовський (молодший брат отця Стефана), котрий проведе поруч із блаженним Миколаєм не один рік. Через зайнятість інших священиків на місіях та переїзд настоятеля отця Схрейверса до Станіславова, отцеві Миколаю, хоч і новику, доводиться часом сповідати вірних у монастирській каплиці, а в разі потреби й проповідувати в храмі.

Отець Миколай Чарнецький (сидить праворуч) з отцем-протоігуменом Йосифом Схрейверсом (сидить посередині) та співбратами по чину, 1920-ті рр.

Невдовзі після складання перших обітів восени 1920 р. отець Чарнецький ненадовго залишає Львів, деякий час виконуючи обов’язки магістра новопосталого дому редемптористів при церкві св. Йосифа у Станіславові. 1922 р. до Збоїськ вертається отець Схрейверс, а слідом за ним і отець Миколай, який у вересні 1923-го складає вічні обіти. Восени 1922 р. при монастирі у Збоїськах починає діяти ювенат (мала семінарія), до якого попервах вступає близько тридцяти хлопців віком від 10 до 12 років, здебільшого селянських дітей. Першим директором ювенату є бельгієць о. Луї Ван Ганзенвінкель (1892–1968), о. Миколай Чарнецький викладає тут релігію та польську мову, а заразом виконує обов’язки сповідника. На духовно-освітянській ниві священослужитель трудитиметься три роки, як писав о. Роман Бахталовський, немов «апостол, учень Христовий посеред дітей.» Після того, як наприкінці 1920-х отець надовго полишить Львів, його юними вихованцями опікуватимуться інші редемптористи. Так триватиме до 1939 р., коли збоїщанський монастир відберуть («націоналізують») перші совіти. В роках німецької окупації отцям-редемптористам ненадовго вдасться відновити роботу малої семінарії, але прихід других совітів покладе їй край вже остаточно. Ще до ліквідації монастиря на його території розмістять військову частину, котра діятиме тут аж до середини 80-х. Пізніше всі монастирські будівлі передадуть Інститутові Прикладної Акустики. Спроби згромадження повернути собі збоїщанський монастир не увінчаються успіхом і через чверть століття після виходу з підпілля, але то вже зовсім інша історія.

Ювенат редемптористів на Збоїськах. Світлина 1930-х рр.

Наступне львівське місце, пов’язане із постаттю блаженного Миколая — монастир св. Климентія (провінційний дім) із храмом Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, розташовані за адресою: вулиця Івана Франка, 56. Наприкінці ХІХ ст. будинком на Зибликевича (тодішня назва вулиці Франка), 30, володіла одна з найстаріших галицько-українських культурницьких установ «Народний дім». Від початку 1880-х рр. і до 1911-го тут знаходився монастир сестер-василіянок. Протягом 1882–1884 рр. поруч із монастирем спорудили церкву Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці у неороманському стилі, проект якої приписують архітекторові Сильвестру Гавришкевичу (1830–1911). 18 травня 1937 р. комплекс будівель на Зибликевича викуповує давній благодійник редемптористів митрополит Андрей аби віддати його під осідок Львівської віце-провінції. Освячення нового монастиря, названого на честь св. Климентія відбувається 13 листопада 1938 р. Разом із митрополитом Шептицьким та генеральним консультором о. Йосифом Схрейверсом, участь у церемонії бере і єпископ Миколай Чарнецький. За кілька місяців цей монастир стане постійним осідком владики, адже Друга світова та радянська окупація краю не дають змоги продовжувати служіння на волинській землі. В обителі на Зибликевича перший єпископ-редемпторист пробуде від серпня 1939-го до свого арешту в квітні 1945-го.

Отець Миколай Чарнецький (сидить у другому ряді третій праворуч) з отцями-редемптористами та вихованцями ювенату. 1926 – 1927 рр.

Живучи у львівському провінційному домі, єпископ серед іншого продовжує виховувати майбутніх представників духовенства й монашества: спершу прямо в монастирі читає лекції з морального богослов’я студентам-редемптористам, котрі із наближенням радянських військ залишилися у Львові (тоді як більшість студентів з голосківської семінарії виїхали до Тухова у Польщі, де продовжували навчатися до кінця 1941-го). Потім долучається до викладацького складу Львівської Богословської Академії, заснованої праведним митрополитом Андреєм у 1928–1929 рр. Протягом 1941–1944 рр. владика Миколай викладає психологію, моральне богослов’я, філософські дисципліни. Ось невеличкий штрих до портрету Чарнецького — педагога, згадує о. Степан Вівчарук, один зі студентів владики: «Це було під час бомбардування Львова: ми були в класі, і раптом сирена повідомила про нанесення повітряного удару на місто. Але Кир Миколай спокійно продовжував свою лекцію. Коли місто вже почали бомбардувати, деякі семінаристи налякались. Зауваживши це, Преосвященний впевненим тоном звернувся до них: „Можливо, ви хочете сховатися до підземелля? Ви можете йти. Але не бійтеся, ми є в Божих руках“.

Єпископ Миколай Чарнецький – апостольський візитатор для греко-католиків за “сокальським кордоном”

Останні священичі свячення напередодні жорстоких гонінь на Церкву і власного арешту владика здійснює на свято Трьох Святителів 1945 р. у храмі на Зибликевича. Тоді він рукополагає двох співбратів по чину — Степана Захарківа (1922–2003) та Василя Михайлюка (1919–2001). Два місяці по тому, в ніч з 11 на 12 квітня 1945-го у Львові і Станіславові розпочинаються масові арешти греко-католицьких владик, аби прискорити «возсоєдінєніє» УГКЦ зі сталінською РПЦ. Співробітники НКВД тієї ночі приходять і до монастиря св. Климентія: під час арешту Кир Миколая обшук у монастирі триває понад три години в присутності протоігумена Львівської віце-провінції о. Йосифа де Вохта (1881–1956), отців Павла Маїка (пом. 1980) та Євгена Пелеха (1920–1996). Спершу єпископа забирають до слідчого ізолятора при Управлінні НКВД у Львівській обл. (відомого як «тюрма на Лонцького»), а згодом перевозять до Києва. 600 годин допитів і катувань, одинадцять років ув’язнення у близько тридцяти тюрмах та концтаборах — ось далеко неповний список того, що випаде на долю ревного душпастира й місіонера.

Монастир св. Климентія (провінційний дім отців-редемптористів): сучасний вигляд

Провінційний дім, що в роках воєнного лихоліття був осідком владики Миколая Чарнецького закриють менш ніж через рік після арешту єпископа — 20 березня 1946 р. Отців і братів спровадять до єдиної поки що не відібраної у редемптористів обителі на Голоску. У монастирі радянська влада невдовзі облаштує туристичну базу, а храм перетворить… на кафе. Лишень у серпні 1993 р. церкву із провінційним домом повернуть законним власникам.

Жорстокі умови сталінських концтаборів здатні зламати навіть молодих і сильних, що вже казати про людину похилого віку. Але старенький єпископ витримує ті страшні випробування й залишається вірним Богові та Вселенській Церкві. Після одинадцяти років поневірянь його, важко хворого, «милостиво» відпускають додому… помирати. У липні 1956-го владика нарешті повертається до Львова — у місто, яке встигло стати для нього рідним, місто, у котрому вже немає жодного діючого греко-католицького храму.

Відзначення 25-ліття Львівської віце-провінції отців-редемптористів. Львів, провінційний дім на вул. Зибликевича, 1938 р. Сидять зліва направо: о. Климентій Шептицький, о. Йосиф Схрейверс, митрополит Андрей Шептицький, владика Миколай Чарнецький, протоігумен о. Йосиф де Вохт.

Серед тих, хто приїздить на залізничний вокзал зустріти єпископа, є отці-редемптористи Павло Дмуховський (1916–1990) і Богдан Репетило (1913–1967). Очевидиця події, сестра-вікентійка Миколая Пандрак так згадує незабутній момент: «Наші священики привели його з вокзалу до нас на вул. Огієнка — там мешкало біля двадцяти сестер. Як увійшов, запала хвиля мовчання. Страшно було дивитися: худесенький, шкіра і кості. Коли сестри побачили владику такого виснаженого, дуже худого, з палицею, вони розплакалися. По хвилині мовчанки владика звернувся до них: «Дорогі діти, не плачте, а радше ходімо до каплички і разом заспіваймо „Тебе Бога хвалимо“.

Останнє рукоположення, уділене владикою Чарнецьким до свого арешту співбратам по Чину Степанові Захарківу й Василеві Михайлюку. Львів, монастир св. Климентія, 12 лютого 1945 р.

Попри невтішні прогнози лікарів, Кир Миколай спромігся прожити ще майже три роки, трудячись в поті чола на благо підпільної Церкви. В останні роки він мешкає у брата-редемпториста Климентія Білогубки (1907–1985) на вулиці Вечірній, 7 (Залізничний район, будинок знесений), де владику доглядають співбрати по чину Пантелеймон Линдюк (1906–1983) і Косма Крочак (1907–1994), а також сестри Милосердя св. Вінкентія. Кир Миколай продовжує свій «апостолят молитви та терпіння»: пожвавлює релігійне життя вірних, відновлює єпископське служіння, рукополагає на священиків охочих нести хрест переслідуваної Церкви. В числі згаданих подвижників — майбутній підпільний єпископ Павло Василик (1926–2004), редемптористи Михайло Винницький (1926–1996) та Євстахій Смаль (1922–1991). У жовтні 1957-го владика Чарнецький висвячує молодого кандидата зі Станіславівської єпархії Миколу Волосянка, який в липні 1961 р. вступає до згромадження редемптористів, поклавши початок новій хвилі покликань до Чину Найсвятішого Ізбавителя в умовах підпілля. «Компетентні органи» не залишаються осторонь, з престарілим єпископом проводять «виховні бесіди», але навіть всесильне КГБ не знає УСІХ масштабів діяльності. «Мене кликали і казали: Ви висвячуєте… Висвятили вже 13 священиків. Але вони не дорахувалися, бо я висвятив 52. То за всіх не знають…» — ділиться у вузькому колі Кир Миколай.

Земний шлях єпископа-святця завершується у помешканні співбрата по чину, майбутнього місцеблюстителя митрополичого престолу і одного з блаженних Греко-Католицької Церкви о. Василя Величковського (1903–1973), який від часу повернення з ув’язнення в 1955-му і до повторного арешту в січні 1969-го проживає разом із братом Іринеєм Маньком (1920–1992) за адресою: площа Возз’єднання (нині — Соборна), 11/3. У лікарні, де останні дні лежить смертельно хворий очільник підпільної УГКЦ, нізащо не бажають аби він вмирав саме у них, тому виписують геть. Найближчим місцем виявляється квартира отця Величковського… У жовтні 2007 р. тут буде відкрито Музей блаженного священномученика Василя Величковського: крихітне помешкання, що довгі руки слугуватиме «єпископською катедрою» катакомбної Церкви, відновлять до оригінального стану. Ложе, на якому відійшов до вічності Кир Миколай, дотепер стоїть там при стіні…

Владика Миколай Чарнецький із сусідськими дітьми, 1958 р.

Похорон владики Чарнецького відбувається 4 квітня 1959 р.: ховають спочатку на Кульпарківському цвинтарі, який розташовувався в районі вулиці Володимира Великого (будинки № 50 і 52) та скверу на початку вулиці Симоненка. У 1973 р. кладовище ліквідовують, відтак тіло спочилого святця священики і вірні таємно ховають на Личаківському цвинтарі, на полі № 35. Поруч із місцем поховання Пресвященного Миколая спочивають інші подвижники згромадження редемптористів: єпископ Филимон Курчаба (1913–1995), отці Василь Рудка (1912–1991), Євстахій Смаль, Іван Нагірний (1914–1941), Богдан Репетило, Павло Дмуховський, Дмитро Леб’як (1913–1974) та його брат Іван (1918–1974). Навіть після перенесення останків владики до іншого місця, люди продовжують приходити до його колишньої могили, котра не втрачає чудотворної сили…

Одна з останніх світлин блаженного Миколая, 1950-ті рр.

27 червня 2001 р., в ході історичного візиту на землю України канонізованого нещодавно Святішого Отця Папи Римського Івана Павла ІІ, владику Миколая Чарнецького, разом з іще двадцятьма шістьма мучениками за віру, зачисляють до лику блаженних. 4 липня 2002 р. мощі блаженного Миколая урочисто переносять до найбільшого храму редемптористів у Львові — церкви св. свщмч. Йосафата (вулиця Замарстинівська, 134).

Отець Василь Михайлюк проповідує на могилі владики Миколая Чарнецького. Личаківський цвинтар, 1989 р.

Декілька речень про останнє пристановище блаженного. Храм св. Йосафата — колишній костел св. Франциска Ассізького, що належав отцям-капуцинам. На початку ХХ ст. тодішній львівський латинський архієпископ Юзеф Більчевський (1860–1923), майбутній святий, запросив монахів Згромадження Братів Менших Капуцинів для праці у місцевості Замарстинів на околиці міста. У 1925–1930 рр. тут спорудили костел св. Франциска за проектом відомого архітектора Яна Кароля Зубжицького (1860–1935). Культова споруда належала до так званого «зиґмунтовського стилю», якому властиве поєднання маньєристичних, ренесансних, готичних, романських та барокових елементів. Упродовж шістнадцяти років храм слугує духовним потребам вірних та просто милує око, аж доки навесні 1946-го радянські «визволителі» не розганяють капуцинський монастир: церкву перетворюють на фільмосховище, а монастир віддають під житловий будинок. На початку 90-х років колишній костел передають греко-католикам, опікуватись ним доручають отцям-редемптористам. Від 14 жовтня 1990 р. тут діє парафія св. свщмч. Йосафата (названа на честь однойменної каплиці на Замарстинові, що існувала до 1946-го). Перенесення сюди мощей одного з найвизначніших свідків Голготи Церкви у ХХ ст. різко збільшує наплив вірних. Аби вклонитися мощам блаженного Миколая до храму Йосафата щороку приходять тисячі і тисячі людей.

Мощі блаженного Миколая Чарнецького у храмі св. свщмч. Йосафата

Неподалік церкви Йосафата, на вулиці Замарстинівській, 225, у місцевості відомій колись як Голоско Велике, знаходиться монастир св. Альфонса — обитель, подарована згромадженню щедрим митрополитом Андреєм ще в листопаді 1923 р. З початком брутального погрому Церкви монастир залишається останнім форпостом Чину Найсвятішого Ізбавителя в Галичині — його закривають аж 17 жовтня 1948 р. Відтоді й до початку 1990-х тут розташовуватиметься туберкульозна лікарня. З поверненням свободи Греко-Католицькій Церкві монастир вертають редемптористам. Протягом 1997–2005 рр. в альфонсіанському монастирі діє Вищий Духовний Інститут, названий іменем блаженного Миколая Чарнецького. Віднедавна в обителі знаходиться також Музей блаженного Миколая.

Музей у колишньому помешканні владики Василя Величковського, де 2 квітня 1959 р. відійшов до вічності блаженний Миколай

16 жовтня 2011 р. у нашому місті, на вулиці Під Голоском (Шевченківський район) відкрито новий дерев’яний храм, названий на честь блаженного священномученика Миколая Чарнецького. Тут зберігається частина мощей новомученика. В планах — побудувати у цій же місцині цілий духовний комплекс, який перебуватиме під покровом блаженного Миколая.

Як бачимо, попри те, що «українського святого Миколая» аж ніяк не назвеш корінним львів’янином чи львівським старожилом, місць, пов’язаних із цією світлою постаттю, у Львові не бракує. Хоча фізично праведного старця давно немає посеред нас, його духовна присутність відчувається досі. Не в останню чергу завдяки опіці його та інших блаженних, у нашій до абсурду секуляризованій реальності віра й решта чеснот наразі не перетворились остаточно на чисту формальність.