Церква твоя, Христе, взиває до тебе:
Благослови, щоб цей новий церковний рік з вірою почати,
з надією провести і з любов’ю звершити те,
що ти доручив їй у своєму божественному провидінні на спасіння всіх. Слава тобі! (Стихира Вечірні)

Сьогодні, 14 вересня, в нашій Церкві розпочинається новий літургійний рік.

Літургійний рік звемо також церковним, бо в ньому міститься церковний календар, який у дечому збігається, а в дечому відрізняється від світського календарного року. Церковний рік нашої Східної Церкви відрізняється тим, що не починається тоді, коли світський, тобто 1 січня. Його початком, що зветься також початком індикту, є 1 вересня. Це значить, що повний круг нашого церковно-літургійного року триває від 1 вересня до 31 серпня.

Що значить індикт? Слово “індикт”, з латинської “indicto”, дослівно означає проголошення або податок. Це був едикт римських цісарів, в якому з метою збирання податків містився наказ через деякий час проводити оцінку земельних маєтків громадян держави. Такі едикти почали з’являтися за цісаря Діоклетіяна (284-305) від 297 року по Христі, спочатку що п’ять, а відтак що п’ятнадцять літ. З часом слово “індикт” почало позначати не тільки цісарський наказ, але й період п’ятнадцятилітнього циклу і також його перший день. Спочатку індикт використовували тільки з метою збирання податків, але з часом він стає також вихідною точкою на позначення різних дат із громадського життя. Цей фінансовий рік не збігався з астрономічним, який від реформи Юлія Цезаря в 46 році до Христа починався 1 січня. Першим днем індикту було 23 вересня, бо це була дата уродин цісаря Августа, а за цісаря Костянтина Великого (306-337) — 1 вересня.

Отці Першого Вселенського Собору в Нікеї у 325 році прийняли дату 1 вересня за початок Нового церковного року. Це залишилося у Східній Церкві аж до сьогодні. Латинська Церква починає літургійний рік першою неділею адвенту, тобто різдвяного посту. Індикт, про який йшла мова, — бо були ще й инші індикти, — називають візантійським, константинопольським, або також Костянтиновим. Він діяв у всьому римському цісарстві, за винятком Єгипту. Цісар Юстиніян І (527-565) зобов’язав датувати усі легальні документи відповідно до індикту. Римська Церква за папи Пелагія II (579-590) прийняла індикт для датування документів і щойно в 1097 р. його скасувала. Коли 1 вересня стало одночасно початком церковного року або, як сказано в церковному календарі, початком “нового літа”, то воно стало і церковним святом, тобто днем, що має окрему богослужбу. Наша Церква в цей день згадує подію з життя Ісуса Христа, коли Він прийшов до божниці в Назареті і прочитав слова пророка Ісаї: “Господній Дух на мені, бо він мене помазав… оповістити рік Господній сприятливий” (Лк. 4, 18-19). Немає точних свідчень, коли початок індикту став церковним святом, але воно вже існувало у VIII сторіччі.

Є ще, однак, причина, чому 1 вересня є початком церковного року. Юдеї дотримувалися думки, що світ був створений у місяці березні, а точніше – на десятий день місяця. Пізніше 1 березня став у них початком нового церковного року, бо цього місяця Господь вивів їх з єгипетської неволі і виразно велів їм: “Місяць цей нехай буде вам початком місяців, перший нехай буде він вам між місяцями року” (Вих. 12, 2). Так само Бог наказав святкувати кожен сьомий день тижня, а перший день сьомого місяця року був святий. А що рік починався з березня, то сьомим місяцем був вересень, а перший день вересня був початком світського юдейського року. У книзі Левіт (23, 24) читаємо: “Перший день сьомого місяця буде для вас великим пам’ятковим відпочинком, під гру святкових труб із святими зборами”. Цей день називався днем труб, бо його оголошували звуками баранячих рогів, з яких ті труби було зроблено. А баранячі роги використовували як пам’ятку про те, що саме цього дня Авраам на горі Морія мав принести сина свого Ісаака в жертву, але Бог послав свого ангела, і той показав Авраамові барана, що своїми рогами заплутався у тернині. Ось тому новий рік у жидів починався у місяці вересні. Крім того, згідно з Божим наказом, кожен сьомий рік також був святий і називався “суботнім роком”. А також, коли минало сім суботніх років, що становить сорок дев’ять років, – тоді п’ятдесятий рік також був святим, він називався “ювілейним роком”. Як кожен новий рік (тобто кожен цивільний новий рік), так і суботній рік та рік ювілейний завжди починався у місяці вересні. Для юдеїв вересень був пам’ятний і тим, що в цей місяць було освячено храм Соломона.

Коли Ісус Христос лиш починав навчати, то однієї суботи прийшов у Назареті до школи, де були книжники, і попросив дати Йому Святе Письмо. Подали Йому книгу пророка Ісаї, і Він відкрив книгу саме на словах, якими пророк провіщає Христа Спасителя: “Дух Господа Бога на мені, бо Господь мене помазав. Він послав мене, щоб принести благу вість убогим, лікувати скрушених серцем, проголосити невольникам свободу, ув’язненим відкрити очі, проголосити рік Господнього благовоління” (Іс. 61, 1-2). Після тих слів Христос Спаситель почав навчати. Якщо ми вбогі серцем, якщо розкаюємося і шукаємо зцілення та звільнення з неволі гріха, якщо душа наша прагне світла правди, то спішімо до Ісуса, а Він спогляне на нас і поблагословить і ходитиме серед нас і буде нам Богом, а ми – Його народом.