П’ять практик як відчути найбільше щастя в житті

93

Усі ми часто живемо в минулому або майбутньому. Друзі, зупинімся. Життя є одне. Ми не можемо жити в минулому. Його вже немає. Немає значення чи воно грішне чи святе, його вже немає. Ми не можемо жити і в майбутньому, бо його ще немає.

Ми маємо лише теперішню мить нашого життя. І навіть коли ми живемо в цій миті нашого життя ми не постійно живемо, а постійно реагуємо. Погляньмо на наше життя. Ми постійно не живемо а на щось реагуємо. Постійно щось пишемо, щось коментуємо… Хтось інший пише сценарій нашого життя. Тому дуже важливо в нашому житті, яке є дуже коротким, навчитися самим писати сценарій нашого життя.

Поділюся з вами п’ятьма практиками, які допомагають жити мені  тут і тепер.

Перша практика – пізнати самого себе. Чому обговорюємо інших людей? Бо ми дивимося на інших, а не на себе. Ми не знаємо себе. Треба робити розкопки у самому собі. Дуже важливо пізнати свої сильні і слабкі сторони.

Що знати пізнати? Пізнати сильні сторони і їх більше розвивати. Пізнати слабкі сторони і над ними працювати. Бо лише пізнавши себе, ми можемо себе прийняти. Це не означає змиритися з нашими слабкими сторонами, а змінити їх.

Друга практика – приймати людей, яких Бог дає нам у нашому житті.

Коли я став єпископом, я дуже багато приймав людей, які приходили до мене на прийом. Я їх намагався швидше прийняти, щоб вони пішли. Це було не те прийняття… Пізніше я зрозумів, що це мене дуже вимучує. Я помітив, що не дивлюся на ту людину, з якою спілкуюся, а думаю вже про наступну, яка чекає.

Важливо зустрічатися з людьми, якими вони є і не керуватися стереотипами. Люди мають властивість змінюватися. Я свідомий того, що від людей можна чекати всього. Але я дуже вірю людям, це дає їм площину рости. То хай вони ростуть. Я ніколи не залежний від того, чи вони добре повелися зі мною чи зле.

 

Третя практика – найголовніша справа мого життя – ц та справа, яку я роблю тепер. Бо часто коли ми робимо одне, думаємо про інше. Ми завжди до чогось біжимо, спішимо… Я не кажу, що взагалі не треба бігти, але важливо бігти, а не до чогось бігти. Важливий сам процес того, що ти робиш. Важливий сам процес, а не тільки ціль, до якої ти біжиш. Я завжди пробую жити тут і тепер у тих обставинах, яких маю в житті.

Для мене немає до і після, а є тільки ця мить мого життя.

Ба саме розуміння тут і тепер дає мені розуміння, який робити мені наступний крок. Як кажуть американці, step by step. Коли ми йдемо по сходах, не скачемо з першої сходинки на п’яту, а робимо один крок, потім інший і так до переду.

Четверта практика – важливо зупинятися. Я зауважив, що більшість людей проводять час з мобільним… Вам не здається, що нам нецікаво бути з самими собою?! Ми постійно хочемо себе чимось зайняти. Погляньте свій щоденник дня. Ми завжди маємо справи з кимось. Ми не маємо часу для себе. Ми не маємо часу, де б ми присвятили собі. Тому важливо зупинятися в часі: я сиджу на цьому місці і ніщо не вирве мене звідси.

І п’ята практика – зупинятися в часі бурь. Погляньте, як часто різноманітні життєві бурі впливають на нас. Хтось щось сказав, і ми реагуємо. Хтось щось написав у Фейсбук, і ми знову реагуємо…

Коли я дивлюся на своє особисте життя, багато рішень я приймав, коли був під тиском обставин, коли не зупинився.

Важливо зупинятися, яка б не була напруга, щоб не діялося, я напишу на дверях, Ви будете ламати ці двері, я їх не відкрию. Так, це не легко, але погляньмо, в усіх релігіях існує сьомий день святкувати…

І коли ми навчимося пізнавати себе, розуміти себе, розуміти, який у нас є геній, розуміти найкращу версію самого себе, коли ми навчимося розуміти, що кожна людина, яку ми зустрічаємо в житті, має певну місію, має що сказати, коли ми усвідомимо, що ця мить нашого життя є унікальна і неповторна, коли ми навчимося зупинятися і не хапатися за мобільний, і приділити собі час, не дітям, не чоловікові чи дружині, а собі і коли ми навчимося зупинятися в часі бурь, ми тоді відчуємо найбільше щастя бути самим собою. Ми відчуємо, що це щастя носимо в собі.

Перестаньмо жити так, наче пишемо чорновик нашого життя, засмакуймо жити тепер, у цю мить.

Зі спічу владики Венедикта Алексійчука,
правлячий архієрей єпархії Святого Миколая з осідком у Чикаго у проекті TEDx Talks