Християнський похорон. Що треба знати християнинові?

Християнський похорон. Що треба знати християнинові?

19.01.2024

У Святому Письмі читаємо: «Всім бо нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре чи зле» (2 Кор 5,10). Це слова, які є потіхою, для тих, хто живе з Богом і для Бога, але також і напімненням про навернення для тих, хто живе безбожно у гріху і не бажає виправитися.

Доки людина живе на цім світі, є нагода творити добро і зло, а відтак успадковувати вічність з Богом або без Нього. З досвіду знаємо, що людина живе якийсь час на землі, а потім відходить «на правду», помирає. Для християн смерть не є завершенням всього, але переходом до вічності, на яку людина собі заслуговує в часі свого земного життя. Тому про приготування до смерті, про сам момент відходу людини з цього життя та про посмертні кроки для близьких треба всім нам знати, щоби, опинившись у такій ситуації, ми вміли правильно повестися.

ПРИГОТУВАННЯ ДО СМЕРТІ

Християнин повинен молитися, щоб відійти з цього світу у божій благодаті, тобто без важкого гріха. Хоч це переживання повинне супроводжувати людину протягом цілого життя і в цьому нам допомагає дар «страху Божого», тобто боятися, щоб не згрішити, але особливо це стосується моменту відходу з цього життя до вічності. Оскільки людина ніколи не знає ані дня, ані години своєї смерті, то повинна бути завжди готовою. Якщо у родині чи серед близьких хтось важко хворіє, треба довідатися, чи людина сповідалася і причащалася. Не боятися порадити приступити до цих таїнств своїм близьким. Тут обов’язково треба покликати священика. Важкохворим треба порадити уділити святе таїнство Єлеопомазання, яке є молитвою оздоровлення, а не молитвою «на смерть», як помилково думають деякі особи.

Необхідно пам’ятати про обов’язок примирення перед смертю зі своїми ближніми. Хоч християни завжди повинні прощати своїм ближнім, але може статись таке, що хтось на смертнім ложі не є примиреним зі своїми ближніми, тому варто про це нагадати і посприяти. Потрібно дати можливість помираючому попрощатися зі своїми найближчими, і, якщо забажає, то зробити це окремо з кожним – віч-на-віч. Про важкий стан треба повідомити найближчу родину.

МОМЕНТ СМЕРТІ

В сам момент відходу з цього життя наших ближніх треба супроводжувати молитвою. Час відходу ми називаємо агонією (грец. αγωνια — боротьба). Під час агонії глибоко порушується діяльність вищих відділів мозку, затьмарюється свідомість, згасає діяльність усіх органів чуття, різко падає серцева діяльність, тому потрібно ставитися до помираючого з великою терпеливістю. В цей час найближчі повинні зберігати тишу і супроводжувати цей відхід молитвою.

Якщо ми зі свого боку зробили все, що в наших силах – доглянули наших ближніх, подбали про необхідну лікарську опіку і допомогу, то наша справа проста – молитися за «мирну і безболісну кончину», як про це кожного разу молимося на Службі Божій, поручаючи наших ближніх Божому Милосердю.

ПІСЛЯ СМЕРТІ

Після смерті треба звернути увагу на деякі речі: тіло треба похоронити, вчинивши християнський похорон, а за душу треба молитися.

Щодо тіла:

– Повідомити місцевого священика про смерть і домовитися за відправу Парастасу та Похорону;

– Повідомити рідних і близьких покійного (-ої);

– Замовити труну і хрест; подбати про відповідний одяг для померлого, одягнути і покласти до труни;

– Настійливо рекомендувати приносити живі квіти, а не пластмасові вінки, які є дуже шкідливими для живих;

– Замість квітів можна приносити грошову пожертву родині, а якщо родина не потребуватиме її, то вчинить діла милосердя за душу померлого, як сама забажає;

– Похоронити на цвинтарі і доглядати за могилою;

– Встановити хрест чи надмогильний пам’ятник, не витрачаючи надмірних коштів на це. Подбати, щоб надмогильний пам’ятник мав знак нашого спасіння – розп’яття Христове, а не лише фотографії померлих;

– Старатися викорінювати так звані «поминки» – великі і довгі обіди, які не личить чинити добрим християнам, а, при потребі, задовільнитися короткою перекускою.

Щодо душі:

– Зберігати молитовну атмосферу біля померлого;

– Згідно традиції пожертвувати Службу Божу за душі померлих на 9-ий і на 40-ий день, а також в кожну річницю смерті;

– Замовляти молитви Сорокоусти в часі Великого Посту.

– Замовити відправу Григорянки – 30 літургій за душу померлого (-ої);

– Чинити діла милосердя, жертвуючи їх за душі померлих.

ХРИСТИЯНСЬКЕ РОЗУМІННЯ СМЕРТІ «Христос наша Пасха»

901. Християнин, який у таїнстві Хрещення сподобився божественного життя, уже тут, на землі, живе життям вічним. Для віруючої людини смерть є наслідком гріха наших прародичів, але раз і назавжди переможена смертю і воскресінням Ісуса Христа, Який «тим, що в гробах, життя дарував». Смерть для християнина не є глухим кутом, відходом у небуття чи кінцем існування людської особи. Смерть, як і життя, має сенс, який відкриваємо у світлі Христової Пасхи. Смерть – це перехід до нового життя, від землі до небес.

902. Смерть не може бути втечею від життя чи його запереченням. Тому самогубство – свідоме самостійне позбавлення себе життя – є тяжким гріхом, і Церква засуджує його. До самогубства можуть привести різні соціальні, психічні чи інші фактори, однак найголовнішою причиною є зневіра, втрата сенсу життя, відкинення Божого милосердя та розпука…

ЗАУПОКІЙНІ БОГОСЛУЖІННЯ

510. У похоронних і поминальних богослужіннях Церква просить милосердного Бога простити усопшому його гріхи й «оселити душу його у країні живих, в місці світлому, де всі святі і праведні спочивають». Тим самим Церква приносить «жертву умилостивлення» за померлих, щоб вони звільнилися від гріха (пор. 2 Мак. 12, 46).

ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПОХОРОН

511. Християни сприймають смерть у світлі перемоги Христа над смертю в Його воскресінні. Це особливо виражено, коли похорон християнина відбувається в пасхальний період і над померлим співають тропар Пасхи: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». Радість Христового воскресіння є божественною відповіддю на смуток людської смерті.

512. Християнський похорон завжди сповнений надії на воскресіння людини в тілі. Саме тому тіло померлого обкаджують і покроплюють свяченою водою, оточують почестями, урочисто переносять до храму й на цвинтар. Люди, йдучи похоронною процесією, спільною молитвою супроводжують померлого до місця поховання. Надія християн на вічне життя виражається у співі «Вічная пам’ять», що є «пам’яттю» Бога про людину…

513. Тіло людини віддають землі, за словами Святого Письма: «Бо ти є порох і вернешся в порох» (Бут. 3, 19). «Спочиває» тіло в землі головою в бік сходу, на знак очікування пришестя Христа – «Сонця правди» зі сходу. На могилу ставлять хрест – знак початку перемоги над смертю, що ним стала смерть Ісуса Христа на хресті.

514. Є чотири Чини поховання: священиків, монахів, мирян і дітей. За чином похорону священика ховають єпископів та священиків. За чином похорону мирян ховають усіх інших охрещених і миропомазаних, а також і дияконів. За чином похорону дітей ховають дітей до семи років.

515. Чин похорону священика містить численні читання зі Святого Письма. А глибокі стихири про сенс людського життя є своєрідним «духовним заповітом», останньою проповіддю померлої духовної особи, зверненою до живих.

516. Чин чернечого похорону, який включає всі ступені чернецтва: послушника (новика), монаха і єромонаха, відрізняється від інших похоронних чинів способом одягання тіла усопшого та приготуванням його до погребення. У самому Чині погребення мовиться про відречення від світу, чернечу посвяту, обіти і розлучення з монашою спільнотою.

517. Чин похорону мирян складається зі стихир, змістом яких є трагічність смерті, породженої гріхопадінням, і християнська відповідь на смерть у співі євангельських блаженств. Настає «останнє цілування» – християнське прощання з померлим, у якому смуток поєднується з надією. Завершується чин похорону панахидою на цвинтарі та запечатанням гробу «до другого і славного Пришестя Христа».

518. Чин похорону дітей несе слова потіхи для батьків і віру, що Бог прийняв дитину до Себе. Цей Чин не містить молитов за прощення гріхів, оскільки дитина їх ще не має і є невинною, як був невинним до гріхопадіння сотворений Богом Адам.

ПОМИНАННЯ УСОПШИХ

519 Зі смертю людина покидає цей світ і стає перед Богом. Для гідної зустрічі з Господом їй потрібна молитовна підтримка живих,

заступництво Пресвятої Богородиці, ангела-хоронителя та всіх святих. Тому на звістку про смерть рідні, близькі й знайомі померлого збираються біля усопшого на предстояння (грецькою парастас), щоб молитися за нього. Таким чином уже від парастасу починається поминання душі усопшого. Протягом ночі, за християнським звичаєм, читають Псалтир за упокій душі усопшого, а за упокій священика чи єпископа – Євангеліє.

520 За давнім звичаєм, у день похорону до домівки покійного сходяться родичі й сусіди, щоб молитовно пом’янути усопшого на спільній трапезі (слов’янською – тризна) й потішити осиротілих домашніх. Наступні поминання відбуваються вже у храмі дев’ятого, сорокового дня та в кожну річницю його смерті. Християнське поминання долає розділення між живими і померлими.

521 Церква визначає й інші дні для поминання усопших. Такими днями є кожна субота, коли поминаємо усопших з усіма святими; М’ясопусна субота, три суботи Великого посту (друга, третя і четверта) та заупокійна субота перед Неділею П’ятдесятниці є днями «вселенського поминання усопших». Є ще звичай поминання всіх усопших конкретної місцевості або парохії наступного дня після храмового празника, на знак єдності живих і померлих. У пасхальний час та на П’ятдесятницю (Зелені Свята) парафіяльна спільнота приходить на цвинтар, щоб над гробами помолитися за померлих і поділитися з ними радістю Христового воскресіння і нового життя. Цвинтар є посвяченим місцем: доглянутий і прибраний цвинтар – найкращий доказ належного ставлення живих до померлих. Майже всі поминальні дні випадають на суботу…

УВАГА! ПОХОРОННІ ЗАБОБОНИ.

Забобони – це гріхи проти І Заповіді Божої і образа Господа. З похоронами є пов’язаних багато забобонів, в які не можна вірити і категорично заборонено практикувати. Декілька прикладів:

– під труну померлого класти сокиру;

– кидати монети, речі, продукти в гріб чи в могилу;

– коли виносять покійника з хати, перекидати столи, стільчики;

– завішувати тканиною дзеркала в домі;

– не відкривати вікна і двері у хаті, де лежить тіло померлого;

– вважати, що найближчим родичам не можна нести чи опускати в яму домовину;

– думати, що не можна дивитись через вікно на похоронну процесію, а то помреш від цього;

– вірити, що людина, яка зайде в дім після виносу тіла і до повернення з кладовища обов’язково помре;

– ставити на поминках «для покійника» стаканчик з горілкою і зберігати цю «поминальну чарку» до 40 дня;

– вірити, що якщо померла людина не відспівана у храмі, то її душа залишається на землі привидом;

– носити так звані «сніданки», «обіди» на могили до рідних померлих;

– вірити в те, що до 40-вого дня не можна нічого роздавати для нужденних із особистих речей покійника;

– не дозволяти на триразове пускання і піднімання домовини над порогом

ЩО РОБИТИ, КОЛИ ХТОСЬ З РІДНИХ ЧИ БЛИЗЬКИХ ПОМЕР?

1.Для тіла треба організувати християнський похорон, а за душу треба молитися.

2.Повідомити рідних і близьких про відхід їм рідної чи просто знайомої людини.

3.Повідомити дільничого лікаря, обов’язком якого є зафіксувати час смерті та констатувати (записати) смерть людини документально. Якщо смерть сталася вночі, то краще викликати швидку допомогу.

4.Також необхідно викликати міліцію, яка повинна оглянути померлого і підтвердити, що смерть ніким не спричинена, тобто, що не відбулося вбивства. Працівники міліції повинні провести огляд тіла і записати протокол про огляд, якщо немає ознак насильницької смерті чи підозр на неї. В такому випадку не потрібно їхати на судово-медичну експертизу, а із протоколом тіло доставити у морг.

5.У випадку суїциду (самогубства) чи насильницької смерті, автокатастрофи чи утоплення, чи інших неординарних ситуацій, тіло обов’язково має бути направлене на експертизу. Про самогубство обов’язково треба повідомити священика ( а відтак і єпископа) та отримати дозвіл на захоронення;

6.Треба зазначити, що на судово-медичне дослідження направляють не всіх померлих. Якщо людина віком від 50 років померла вдома, за нею здійснювалось диспансерне спостереження і цю людину оглядав лікар хоча б за місяць до настання смерті, таку людину на експертизу не забиратимуть. За відсутності ознак насильницької смерті, звісно.

7.Але якщо ж смерть настала не в закладах охорони здоров’я, або виникла підозра насильницької смерті, померлому в обов’язковому порядку будуть проводити розтин. Проте за відсутності ознак насильницької смерті цієї процедури можна уникнути. Для цього треба мати задокументоване волевиявлення покійного або просто письмову заяву близьких родичів.

8.Щоб отримати свідоцтво про смерть, необхідно мати такі документи: бланк про констатацію смерті, протокол огляду тіла та паспорт померлого; з довідкою про смерть від лікаря та протоколом огляду тіла померлої людини, родина звертається у ЗАГС і там видадуть Свідоцтво про смерть.

9.Повідомити священика – пароха, щоби той відповідно міг організувати поминальні богослужіння (парастас і похорон). Вірним про смерть парафіянина повідомляється биттям в дзвони: «дзвонами сповіщають про смерть і похорон когось із парафіян» (Катихизм, № 653).

10. За душі померлих замовляють поминальні богослужіння, або так звані «григорянки». Згідно науки Католицької Церкви, «григорянкою» називається цикл відправлених Святих Літургій (30 днів підряд за одну душу). Священик в той час, коли служить григорянку, не може приймати інших намірень на святі літургії.

Пожертва за відправу григорянки має бути відповідною за 30 святих літургій, будучи свідомими того, що священик в цьому часі не може приймати інших пожертв на Святі Літургії, а дана пожертва є допомогою на його проживання.

11. Якщо Ви не маєте змоги займатися організацією похорону, то зверніться у найближче похоронне бюро.

КОЛИ НЕ СЛУЖИТЬСЯ УРОЧИСТИЙ ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПОХОРОН?

Обмеження почестей християнського похорону в УГКЦ встановлюється для наступних категорій осіб:

1. Нехрещені особи

А. Якщо помирає нехрещена дитина, що її батьки мали намір охрестити, або особа, яка виявляла бажання найближчим часом прийняти Святу Тайну Хрещення, то душпастир, порадившись з місцевим ієрархом, може уділити Чин похорону неурочистим способом (пор. кан. 876 §2)…

Б. Якщо помирає нехрещена особа, яка не мала наміру приймати Тайни Хрещення, то їй Церква відмовляє у Чині християнського похорону. У похоронній процесії не повинно бути жодних атрибутів християнства, не дзвонять у церковні дзвони і священик лише на прохання родини може запечатати гріб, і то не у день поховання. Захоронення нехрещеної особи проводиться на спеціально відведеному місці цвинтаря, де це є можливо.

2. Хрещені не католики

Рішення про можливість і спосіб звершення християнського похорону для таких осіб приймає місцевий Ієрарх, враховуючи місцеву практику та обставини (пор. кан. 876 §1).

3. Прилюдні грішники

Якщо помирає прилюдний грішник, то Чин похорону звершується неурочистим способом. У такому випадку не дзвонять у церковні дзвони, похоронну процесію очолюють хрестом без хоругв, проте священик не бере у ній участі. Увечері служиться парастас, домовину з тілом до храму не заноситься, священик не вживає фелону і кадила…

4. Загальновідомі віровідступники, єретики, розкольники і войовничі атеїсти Таким особам, якщо вони не подали перед смертю якихось ознак каяття, Церква відмовляє у християнському похороні. У похоронній процесії не повинно бути жодних атрибутів християнства, не дзвонять у церковні дзвони, а священик лише на прохання родини може запечатати гріб, і то не у день поховання. Захоронення таких осіб проводиться на спеціально відведеному місці християнського цвинтаря, де це є можливо.

5. Ті, хто вибрав кремацію свого тіла

А. Якщо ці особи вибрали кремацію свого тіла не з причин, що суперечать християнській вірі, то над ними слід відслужити церковний похорон у такий спосіб, щоб уникнути згіршення і продемонструвати, що Церква віддає перевагу похованню тіла перед кремацією (пор. кан. 876 § 3). У такому випадку дзвонять у церковні дзвони, похоронну почестей християнського похорону не робиться, однак до храму покійного не заносять.

Б. Якщо особа закінчила своє життя самогубством під впливом або в стані глибокої депресії, то не дзвонять у церковні дзвони, похоронну процесію очолюють хрестом без хоругв, проте священик не бере у ній участі. Ввечері служиться парастас; тіло до храму не заноситься; священик не вживає фелону і кадила; у прощальній проповіді священик має, з однієї сторони, підтримати і розрадити рідних і близьких, які шукають опори у Церкви, а з другої – нагадати, що це трагедія усієї Церкви (пор. 1 Кор 12:26); на цвинтарі, відслуживши панахиду, священик запечатує гріб.

В. Якщо особа закінчила своє життя самогубством навмисно і при повному розумі, то в дзвони не дзвонять; тіло до храму не заноситься; похоронну процесію очолюють хрестом без хоругв, проте священик не бере у ній участі. Парастас увечері не служиться, а на цвинтарі над могилою даної особи присутній священик проведе спільну молитву (Отче наш і Богородице…) та запечатає гріб покійного. Беручи до уваги стан рідних і близьких, священик може звернутися до них словом християнського співчуття і розради. Захоронення таких осіб проводиться на спеціально відведеному місці християнського цвинтаря, де це є можливо. Принагідно в інший день, священик може відслужити Панахиду, долучаючи імена інших померлих християн.

Заувага. Якщо існує аргументований доказ або поважно умотивована підозра, що особа не вчинила самогубства, а померла внаслідок насильницької смерті, немає підстав відмовляти їй у християнському похороні.

ЩО МИ МОЖЕМО ЗРОБИТИ ДЛЯ ПОМЕРЛИХ?

1. Вділити після смерті християнський похорон.

2. Молитися за них.

3. Робити милостині в наміренні «за їхні душі».

4. Жертвувати Служби Божі (літургії) за їхні душі.

Св. Моніка, будучи на смертельній постелі, просила свого сина Августина: «Похороніть моє тіло, де б це й не було, і про нього не журіться. Однак одного у вас прошу, щоб ви завжди на Святій Літургії пам’ятали про мене».

Святий Іван Павло ІІ у своєму «Заповіті» писав: «Після смерті прошу про Службу Божу і молитви».

Св. Іван Золотоустий сказав: «Ти кажеш: «Я оплакую моїх дорогих померлих». Але було б краще, якщо б ти помагав їм молитвами, милостинею і Святою Літургією, а не тільки сльозами».

Останні новини

Спільна молитва тисяч прочан, глибокі роздуми над словом Божим, прийняття Святих Таїнств та метаноя сердець – так проходили традиційні чування...

На Синоді Єпископів УГКЦ 2023 року ухвалено рішення додати до нашого Місяцеслова імен святих з інших Церков католицького сопричастя, що підкреслює нашу...

Сьогодні, у другу річницю російського повномасштабного вторгнення в Україну, з ініціативи Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава греко-католики по всій Україні та світу присвячують цей день посту, молитві та милостині, щоби об’єднатися у духовній боротьбі. Окрім того, цей день присвячений молитовному вшануванню усіх загиблих військових та мешканців міст та сіл у війні, яку переживаємо вже 730 днів.

Сьогодні, 7 лютого, паломники зібралися на спільну молитву у родинному селі блаженного священномученика Симеона Лукача. У Відпустовому центрі, що у Старуні, молитовно вшанували пам’ять Блаженного священномученика Петра Вергуна, пресвітера УГКЦ.

Сьогодні наша Церква відзначає велике свято, що завершує цикл Різдвяних свят – Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

Сьогодні, 31 січня, у Відпустовому центрі блаженного Симеона молитовно вшанували пам’ять преподобного отця Івана Боско – святого Католицької Церкви. У...