4. Берестейська унія (1596)

4. Берестейська унія (1596)

07.01.2024

Занепад давньоруської держави під натискои орди та перехід у XIV столітті значної частини її земель під владу польських і литовських правителів призвели до переміщення осідку Київської митрополії та спроб її поділу. Водночас, перебуваючи на пограниччі європейського Сходу і Заходу, руська церковна еліта неодноразово робила кроки до відновлення християнської єдності. Руські ієрархи були учасниками соборів Латинської Церкви в Ліоні (1245 р.) та Констанці (1418 р.). Галицько-волинський князь Данило Романович (1238–1264 рр.), шукаючи підтримки в боротьбі проти орди, уклав угоду з Римським престолом і 1253 року отримав від Папи Інокентія IV королівську корону.

Берестейська грамота. Фото з Центрального державного архіву України у Львові

Доволі позитивно була сприйнята на українських і білоруських землях Флорентійська унія між Римом і Константинополем 1439 року. Одним із творців її був Київський митрополит Ісидор. Папа підніс його до гідності кардинала й призначив легатом до Польщі, Литви та Московського князівства. Флорентійська угода, однак, не була сприйнята в московській частині митрополії. У 1448 році Московська Церква остаточно відокремилася від Київської, самочинно проголосивши автокефалію, яка була визнана Константинополем лише через 141 рік (1589-го).

У Речі Посполитій у XVI столітті Латинська Церква, будучи, по суті, державною релігією, отримувала особливу підтримку з боку органів влади, а вірні східного обряду нерідко зазнавали дискримінації та були обмежені в правах. Однак і західне християнство в той час пережило чи не найбільшу кризу у своїй історії, спричинену Реформацією. Протестантські ідеї з Німеччини почали стрімко поширюватися в Литві та Польщі. Київська митрополія, що залишилася під канонічною юрисдикцією Константинополя, не могла одержати належної підтримки від матірної Церкви, яка після завоювання Візантії османами в 1453 році сама переживала тяжкі часи. Тому ієрархи митрополії почали шукати інших, більш ефективних шляхів подолання внутрішньої кризи та зовнішніх загроз.

Руський єпископат наприкінці XVI століття прийняв синодальне рішення перейти під опіку та захист Римського Апостольського престолу. Так, було укладено Берестейський унійний акт 1596 року, який ознаменував відновлення сопричасної єдності Київської Церкви з Латинською.

Берестейська унія. Розпис у церкві Різдва Христового у Жовкві. Художник Юліан Буцманюк

Архітектори церковного порозуміння мали на меті не лише зберегти традиційний церковний устрій, східний (візантійський) обряд, а й протистояти асиміляції українців та білорусів чи переходові на римо-католицизм. У підготовчий період у середовищі руської церковної і світської еліти розглядали два проекти об’єднання — «регіональна унія» та «універсальна унія». Перший, який підтримував польський король Сигізмунд ІІІ, передбачав об’єднання Київської митрополії як частини Константинопольського патріархату з Апостольським престолом. Другий, протагоністом якого виступав руський князь Костянтин Острозький, був спрямований на об’єднання з Римом усіх православних патріархатів. Єпископи Київської митрополії обрали перший проект, який, на їхню думку, був більш реалістичний, та відрядили 23 грудня 1595 року двох єпископів — Іпатія Потія та Кирила Терлецького — до Рима представити його папі Клименту VIII. Відмінності в баченні шляхів об’єднання стали причиною того, що модель, утверджену на Соборі в 1596 році в Бересті, підтримали не всі ієрархи та вірні Київської митрополії, частина яких наполягала на дотриманні канонічної приналежності до Константинопольського патріархату та перейшла у відверту опозицію до прихильників унії. Вони домоглися таємного висвячення паралельної православної ієрархії (1620 р.), яке здійснив єрусалимський патріарх Феофан, а згодом — офіційного визнання владою Речі Посполитої конфесійного поділу Руської церкви на дві юрисдикції (1632 р.), що посилило протистояння в українсько-білоруському суспільстві. Кульмінаційним моментом цього протистояння стало вбивство 1623 року у Вітебську полоцького архієпископа Йосафата Кунцевича (1580–1623 рр.), беатифікованого в 1641 році Папою Урбаном VIII та канонізованого в 1867-му Пієм IX.

У Галичині, де польсько-український антагонізм відзначався особливою гостротою і напруженням, з’єднана з Римом Церква здобула прихильність православної ієрархії та вірних майже через століття після Берестя (лише в 1691 р. прийняла унію Перемишльська єпархія і аж у 1700-му — Львівська). Синод у Замості 1720 року закріпив за Унійною Церквою статус єдиної Церкви східного обряду на землях Речі Посполитої.

Останні новини

Спільна молитва тисяч прочан, глибокі роздуми над словом Божим, прийняття Святих Таїнств та метаноя сердець – так проходили традиційні чування...

На Синоді Єпископів УГКЦ 2023 року ухвалено рішення додати до нашого Місяцеслова імен святих з інших Церков католицького сопричастя, що підкреслює нашу...

Сьогодні, у другу річницю російського повномасштабного вторгнення в Україну, з ініціативи Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава греко-католики по всій Україні та світу присвячують цей день посту, молитві та милостині, щоби об’єднатися у духовній боротьбі. Окрім того, цей день присвячений молитовному вшануванню усіх загиблих військових та мешканців міст та сіл у війні, яку переживаємо вже 730 днів.

Сьогодні, 7 лютого, паломники зібралися на спільну молитву у родинному селі блаженного священномученика Симеона Лукача. У Відпустовому центрі, що у Старуні, молитовно вшанували пам’ять Блаженного священномученика Петра Вергуна, пресвітера УГКЦ.

Сьогодні наша Церква відзначає велике свято, що завершує цикл Різдвяних свят – Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

Сьогодні, 31 січня, у Відпустовому центрі блаженного Симеона молитовно вшанували пам’ять преподобного отця Івана Боско – святого Католицької Церкви. У...