Вже нині далекого, 13 січня 2012 року, в Старуні відбулася подія, яка увійде в історію села, кожної його родини. Її запам’ятають всі, хто був там присутній. В переддень великого празника Найменування Господнього до храму апостолів Петра і Павла було урочисто перенесено часточку мощей блаженного священномученика Симеона Лукача з Архікатедрального собору, що в Івано-Франківську, для молитовного почитання і прилюдного вшанування.

Почесну місію передачі мощей отцю-пароху храму Ярославу Середюку здійснив отець Йосафат Бойко. Ця подія стала четвертим поверненням Симеона Лукача у рідне село. Чому четвертим, спробую пояснити.

Так склалася доля, що селянський син з великої побожної родини не продовжив справу життя своїх батьків та односельчан. Господь приготував йому інше життя, бо покликав його до священничої діяльності, нагородив феноменальними здібностями та працьовитістю, але головне – самопожертвою і силою духа. Тому, закінчивши школу в 1910 р., Симеон навчався в Коломийській гімназії та Станиславівській духовній семінарії.

Його успіхи в духовній освіті були такими високими, що в 1929 році о. Симеона призначають професором богослов’я Станиславівської духовної семінарії, в якій він викладав до 1945 року. Власне, в тому році відбулася подія, до якої, Господь готував о. Симеона. Починається період мучеництва за віру. Відчуваючи небезпеку, яка нависла над греко-католицькою церквою після війни, владика Григорій Хомишин таємно уділив Симеону Лукачу єпископську хіротонію.

Церква пішла у підпілля. Нововисвячений єпископ після закриття духовної семінарії і довгих років відсутності вперше повертається до рідної Старуні. Живе в батьківській хаті і підпільно виконує священичі обов’язки.

З цієї хати через чотири роки, в 1949 р. його забирають в тюрму, засуджують на 10 років і відсилають в Красноярский край.

В 1955 році владика Симеон Лукач ВДРУГЕ повертається до рідного села і продовжує душпастирську роботу серед своїх односельчан.

1962 рік – другий арешт владики, який підірвав його здоров’я. У березні 1964 року смертельно хворого владику Симеона тюремники привозять додому, в рідну хату. Це було його ТРЕТЄ повернення до Старуні.

22 серпня 1964 року, в суботу, Владика Симеон Лукач помер. Поховали його на сільському цвинтарі біля могили сестри.

Здавалось би, що із закінченням земного життя, людина живе лише у світлій пам’яті близьких людей. Однак, владика Симеон Лукач був не просто людиною, не просто священником, його життя – це яскравий приклад жертовного мученика за віру і рідну греко-католицьку церкву не колись, а відносно недавно, в ХХ столітті.

Ще живуть люди, його земляки, які пам’ятають владику, який висвячував у підпіллі молодих священників, хрестив їхніх дітей, давав шлюби, відправляв у інший світ. Всі вони зберегли глибоку віру, яку він засіяв у серцях людей в час комуністичного тоталітарного режиму, від якого постраждав, втративши здоров’я і життя. Тому, враховуючи заслуги владики Симеона, Папа Римський Іван Павло ІІ проголосив його Блаженним Мучеником, а тлінні останки цього мужнього Христового Визнавця були перенесені зі Старуні до Івано-Франківського Катедрального Собору Воскресіння Христового 19 жовтня 2003 року.

У Старуні залишився лише пам’ятник, встановлений на подвір’ї церкви св. Параскевії. Старунці ніби осиротіли.

Вихід був знайдений. Отець Ярослав Середюк від імені парафіян церкви ап. Петра і Павла пише лист-звернення до Архієпископа і Митрополита Івано-Франківської УГКЦ Володимира Війтишина з проханням передачі частини мощів Бл. Великомученика Симеона Лукача для прилюдного почитання вірними. Дане прохання було виконано.

Тому ЧЕТВЕРТЕ повернення Владики Симеона до рідної Старуні у вигляді його мощей відкрило нову сторінку його духовного життя, яке звершується ось уже десять років. Воно розпочалося тоді, коли почалися традиційні відправи у першу суботу місяця з молитвою до мощей блаженного Симеона, коли його ікона подорожувала від хати до хати віруючих старунців, приносячи їм Божу благодать, за посередництвом Владики.

А далі ще більше: в храмі святих апостолів Петра і Павла започатковуються нічні чування, на його території звели музей «Блаженного Симеона Лукача і підпільної УГКЦ», а 27 вересня 2020 року вперше проведено богослужіння на новозведеній Хресній Дорозі, аналогів якій точно немає в нашому краю. І весь цей комплекс споруд і богослужбових заходів тепер називається Центр паломника «Симеон Лукач».

Авторка: Ольга Чоп’як