У суботу, 29 листопада у Старуні численні паломники знову зібралися разому, щоб у спільній молитві просити в Господа миру та перемоги для нашої Батьківщини України. Молитовні чування у Відпустовому центрі блаженного священномученика Симеона Лукача цього разу очолив Владика Михаїл Колтун, ЧНІ, єпископ-емерит, котрий приїхав до прочан із простим, але надзвичайно чесним словом – про життя, яке дане Богом, і про силу, без якої людині не вижити.

Чування розпочалися у парафіяльному храмі святих апостолів Петра і Павла з Вечірні, яку Владика відслужив у співслужінні з префектом Івано-Франківської духовної семінарії о. Романом Носиком. Молитовна тиша, неспішний спів псалмів і присутність численних вірних створили атмосферу, у якій кожен міг бодай на мить зупинитися від щоденної гонитви.

Наука Владики і головна формула життя

Після Вечірні Владика звернувся до паломників з наукою. На початку він щиро зізнався: «Я радий з вами розділити цей час, бо молитва допомагає нам опам’ятати себе й побачити, що життя є найбільшим даром, який ми отримали від Бога». За його словами, яким би тривожним не видавався сьогодні світ, християнин не має права знецінювати дар життя.

«Який би світ не був жахливий, ми не можемо знецінити дар життя. Ми створені для того, щоб дивитися на сотворіння і возносити подяку Богові», – наголосив проповідник.

Єпископ пояснював, що наші труднощі та терпіння не є для Бога чимось невідомим чи далеким. Навпаки, вони завжди перед Його обличчям:

«Наші терпіння відомі Богові, але вони не спроможні нас зламати. Бог дає силу пережити все те, що для нас видається непосильним», – вів далі Владики. Ці слова особливо сильно звучали в контексті війни, тривоги, втрат і невизначеності, у яких живе сьогодні наш український народ.

У центрі науки Владика Михаїл поставив тему любові. Він не шукав складних формул, а зібрав усе в одному простому реченні: «Єдина формула життя – любити. Любити тоді, коли важко. Любити, коли терпиш. Любити, як Бог любить світ».

Архієрей підкреслив, що без любові ми починаємо сприймати світ як хаос і загрозу, а своє життя – як ношу, від якої хочеться втекти. Саме гріх, за його словами, робить людину сліпою.

«Гріх затемнює наш розум, забирає святі сили, зводить нас до тління. Христос приходить, щоб підняти нас, щоб ми не втратили тієї історичної нагороди, яку Він приготував вибраним», – зауважив душпастир.

Раз за разом Владика повертався до думки про довіру Богові: навіть тоді, коли світ навколо хитається, Господь залишається вірним.

«Бог не дасть нам зламатися. Навіть коли світ валиться – ми не можемо відвернутися від Нього», – наголосив він, заохочуючи прочан не падати духом, а оновлювати свою надію у молитві.

Хресна дорога: зцілення внутрішніх ран

Після науки вірні вирушили до підземної базиліки на Хресну дорогу, яку провадив о. Володимир Лукашевський. Текст розважань, написаний самим священником, розкривав тему: «Його ранами ми зцілилися». У першій стації звучала думка про те, що жодне зцілення не починається без правди про себе:

«Будь-яке зцілення починається з визнання власної недуги. Ми бачимо Тебе, Господи, перед Пилатом: він визнає Твою невинність і, незважаючи на це, виносить смертний вирок. Ми чуємо цей крик натовпу: “Геть з Ним! Нехай буде розп’ятий!” І розуміємо, що в цьому приреченні відкривається вся дилема людської природи, бо й ми, Господи, знаючи, як глибоко ранять несправедливі суди й фальшиві слова, продовжуємо самі їх здійснювати. Малими й непомітними кроками: коли осуджуємо ближніх, коли пліткуємо, коли говоримо несправедливо, коли шукаємо своєї вигоди замість правди».

Далі у розважаннях торкалася ще одна болюча тема сучасності – виснаження:

«Як часто сьогодні ми говоримо про виснаження. Здавалося б, жодна людська культура не мала стільки засобів для відпочинку, комфорту й розвантаження, як сучасна. І тим не менше, напевно, жодна епоха не відчувала такої втоми, як людина ХХІ століття.
…Ми вигадуємо благородні цілі – що все це робимо для ближніх, щоб вони нічого не потребували, але часто це неправда. Часто за постійною працею ми ховаємося від того, щоб просто бути присутніми поруч з тими, кого любимо. І це виснаження приводить нас до чергових падінь».

У завершальних стаціях о. Володимир повертав паломників під хрест, до джерела справжнього зцілення:

«Святий пророк Ісая промовляє слова, які стали темою цієї Хресної дороги: “Його ранами ми зцілилися”. І саме тут, під хрестом, коли Господь помирає, ми починаємо до кінця розуміти глибину цих слів… Коли просимо Господа торкнутися найглибших, найпотаємніших ран нашого серця, щоб зцілити їх, ми повинні пам’ятати: зцілення можливе там, де є життя, а життя дає Христос, Який віддає Себе до останнього подиху».

Молитовна програма в базиліці

Після Хресної дороги Владика Михаїл у базиліці прочитав молитви на оздоровлення. Отець Юрій Сидір відслужив молебень до блаженного Симеона Лукача. Особливою рисою цієї ночі стало те, що вперше на чуваннях прозвучав новий текст молебня, укладений о. Артуром Морозом, студентом Папського Східного інституту в Римі. Ця молитва додала богослужінню нової глибини, показавши Симеона як близького заступника для всіх, хто шукає підтримки у часі випробувань.

Далі паломники взяли участь в Архієрейській Божественній Літургії. Її очолив Владика Михаїл у співслужінні священників Відпустового центру та численних душпастирів з різних єпархій. Загалом було понад шістдесят священників, тому кожен, хто приїхав до Старуні з наміром посповідатися, зміг це зробити.

У проповіді під час Літургії Владика знову повернув усіх до реальності війни, але подивився на неї у світлі віри.

«Стихія війни полонила нас і веде до смерті. Але Господь каже: “Не бійся, Я з тобою”. Це є неймовірна правда нашої віри», – наголосив Владика.

Він назвав сам факт приїзду до Старуні знаком перемоги благодаті: «Коли ми приходимо сюди молитися – це вже наша перемога, о багато хто не знає, не може або не хоче прийти до цього чудотворного місця».

Єпископ наголосив, що шлях довіри завжди пов’язаний із внутрішньою боротьбою.

«Щоб довіритися Богу – треба перемогти себе. Це найбільший подвиг», – зауважив єпископ, нагадавши при цьому, що весь створений світ є простором Божої любові, якого ми покликані не нищити, а берегти: «Господь сотворив світ і споглядає на нього як Митець. А в цьому світі бачить образ Свого Сина — Ісуса Христа, і в Ньому нас».

Говорячи про слабкість, Владика показав її не як ганьбу, а як місце, де діє Божа сила. За його словами, Бог вибирає не сильних цього світу, а слабких, щоб дати їм силу перемагати сильних, тому «Хоч ми є ті, що слабкі, але в нашій слабкості є Божа перемога», – наголосив Він.

У кінці Літургії вірні разом молилися в наміренні святійшого отця Папи Лева, щоб отримати повний відпуст. Душпастирі Відпустового центру подякували єпископу за візит, спільну молитву та мудрі духовні настанови для прочан, які шукають опори для своєї віри.

Для багатьох учасників ці молитовні чування стали не просто ще однією поїздкою до відпустового місця, а можливістю по-новому подивитися на своє життя, свої рани й свій страх. У Старуні, біля блаженного Симеона, паломники ще раз почули, що Бог знає про їхні терпіння, але не залишає їх у них. Він дає силу вистояти, вчить любити і веде до перемоги, яка починається з одного кроку віри.