Слава страстям Твоїм, слава довгому терпінню Твоєму, Господи!

З Євангелії від Марка:

«Одного ж перехожого, Симона Киринея, батька Олександра та Руфа, що повертався з поля, присилували нести його хрест. І привели його на місце Голготу, що значить Череп-місце». (Мр. 15, 21-22)

Знову бачу Тебе, Ісусе, розчавленого під тягарем хреста. Здається, що Тобі вже не під силу самому далі нести цей тягар. Саме в цей момент найбільших випробувань Ти залишився сам. Немає тих, хто називав себе Твоїми друзями: Юда зрадив Тебе, Петро відрікся від Тебе, всі інші покинули. Але ось несподівана зустріч. Перед Тобою постає якийсь пересічний, звичайний чоловік, який, можливо, колись і чув про Тебе, але тоді не наважився піти за Тобою. Натомість тепер він тут, він поруч з Тобою, пліч-о-пліч, розділяючи Твоє ярмо. Його звуть Симон, він чужинець, який іммігрував сюди здалеку, з Киринеї. Але сьогодні через спонтанний жест доброго серця він став співгромадянином святих, він поріднився з самим Богом!

Але насправді не був його жест таким уже й спонтанним. Коли воїни звернулись до Симона, щоб той узяв хрест Ісуса і допоміг його нести, звичайно, що він міг виправдовуватися, бо мав свої плани на той час.

Повертаючись з поля, сам був змучений і, зрештою, Ісус був йому далеко не близькою людиною. Думки боролися в голові Симона: може це справедлива кара, а якщо ж ні, то чому, якщо Він, цей чоловік, такий альтруїст, взяв на себе цей хрест, то нехай сам і несе його до кінця, до чого тут я?..
Так деколи і ми можемо подумати про тих, хто взявся за несення важкого хреста, який не під людські сили.

Можемо їм навіть дорікнути, мовляв, не треба було починати, якщо тепер маєш створювати всім труднощі, а через тебе і ми повинні мати певні ризики.

Зі схожих мотивів і Блаженний Симеон Лукач у лютому 1949 року був виселений із власного села, щоб не створювати там неспокою, не привертати уваги НКВС до рідного села через активну діяльність забороненої тоді Української Греко-Католицької Церкви. Але знайшлися Киринейці, які, ризикуючи власним життям, прийняли переслідуваного душпастиря до своєї оселі у м. Надвірна, де він і надалі продовжував свою підпільну душпастирську діяльність.

Цього разу Господь вчить нас через приклад Симона Киринейського, що допомагати потрібно особливо тим, які самі не можуть подолати певну трудність. А на прикладі Блаженного Симеона Лукача Господь вкотре показує, що, допомагаючи ближньому, ми допомагаємо самому Христу.

Нехай ця сьогоднішня Хресна дорога буде нам зустріччю з Богом тут і тепер. А ще нехай вона допоможе нам зустрічати Бога у наших ближніх у повсякденному житті. Господь скаже нам колись: «Ти був на цій Хресній дорозі, а Я був поруч з тобою. Але був я нераз і на твоїх життєвих дорогах, так часто нагий, мав я спрагу, у тюрмі був я, ніс я Хрест, а чи ти ніс його зі мною?».

Блаженний той християнин, який скромно зможе відповісти: «Так, Господи, я радий, що тоді через мій незначний жест любові Ти, перебуваючи в моїх страждучих ближніх, відчув хоч невелике полегшення, тоді Ти вже нарешті був не один під гнітючим хрестом.

Твій ласкавий погляд запросив мене бути поруч. Саме зустріч з Тобою страждучим розбудила в мені бажання ще більше любити Тебе і всіх моїх ближніх. Дякую Тобі, Господи, за цей дар любові!

Молитва

Ісусе, просвіти мої очі, щоб могти побачити Тебе у кожному ближньому. Ісусе, допоможи перейти цей шлях навернення до кінця.

Отче наш… Богородице Діво… Слава Отцю…і нині…

Перетерпівший за нас страсті, Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас, грішних!