Різдвяне коло свят завершується празником Господнього Стрі­тення, який святкуємо 2 лютого, на сороковий день після Христо­вого Різдва.

Цей празник своїм змістом тісно пов’язаний з Христо­вим Різдвом, бо як у Різдві, так і тут Христос при своїм пожерт­вуванні у святині об’являє нам Свою божественність. Від зустрічі Божої Дитини і Його Пресвятої Матері з праведним Симеоном і сам празник у Східній Церкві називається Стрітення. Візьмемо до уваги три питання: основу празника, його встановлення та дух богослуження.

Основа празника

Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спа­сителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закін­чення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повин­на була принести пару голубів або пару горлиць.

Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов’язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: “Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм”. Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

Крім того, над первородним хлопчиком 40 дня відбувався ще обряд пожертвування Богові і його викуплення. Той, хто повинен був освятити й викупити всіх людей, дозволяє, щоб найперше сам був посвячений Богові і викуплений. “Предвічний Бог, — каже литійна стихира, — що колись на Синаю дав закон Мойсееві, сьогодні являється як Дитина. Як Творець закону Він виповняє закон, і по закону приноситься у храм і дається старцеві”.

На окрему увагу заслугвує тут ще зустріч Божого Дитяти і його Пречистої Матері з праведним Симеоном.

Святий Лука каже, що Симеон “був праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа” (2, 25-26).

За Божим просвіченням Симеон у Дитятку Ісусі пізнає Месію, бере Його на свої руки і гарною молитвою дякує Господеві Богу за ласку, що його очі побачили обіцяного Спасителя. Наша Церква відправу вечірні кожного разу завершує молитвою Симеона “Нині відпускаєш”. Старець Симеон пророкує Пресвятій Богородиці її майбутню жертву і терпіння задля Ісуса Христа.

Встановлення свята

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його “40 днем після Богоявлення”. Його святкування описує так: “Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму” (Гл. 26).

З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого зна­чення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

Причинами урочистого святкування Стрітення були дві надзви­чайні події: морова зараза в Царгороді й околиці та землетрус в Антіохії.

У кінці 541 року в Царгороді і його околиці з’явилася морова зараза, через яку кожного дня гинули тисячі людей. Так тривало три місяці. А до того в Антіохії пройшов великий земле­трус. Передання каже, що в той час один праведник мав об’явлення від Бога, що нещастя, яке сталося в державі, відійде, коли буде встановлене урочисте празнування Господнього Стрітення. У 542 році, за наказом цісаря Юстиніяна, відбулося урочисте святкування празника і пошесть відійшла.

Зі Сходу празник Стрітення перейшов у V ст. до Риму, звідси в VII ст. — до Франції та Іспанії, а в VIII ст. — до Німеччини. Його встановлення на Заході одні приписують папі Геласію († 496), а инші — папі Григорію Великому († 604). Звичай процесії зі свічками на Стрітення, напевно, запровадили за папи Сергія (687-701). Цей звичай досить швидко прийшов з Риму до Єрусалима й инших міст Палестини.

Кирило Скитопольський († 557) у своєму Житті святого Теодосія Великого оповідає про багату жінку римсь­кого урядовця, на ім’я Ікалія, яка між Єрусалимом і Вифлеємом збудувала гарну церкву на честь Пресвятої Богородиці і там завела звичай святкувати празник Стрітення зі свічками. Про цей звичай говорить також єрусалимський патріярх Софроній († к. 641) у своїй проповіді на празник Стрітення. Світло свічок — гарний символ правдивого Божого світла, що ним є сам Господь наш Ісус Христос.

Носіння свічок процесією на Стрітення ще раніше було в практиці в Олександрії.

Кирило Олександрійський († 444) у своїй проповіді про принесення Дитяти Ісуса до храму згадує про носіння свічок цього дня в Олександрії. Про таку саму практику в Анкирі говорить Теодот Анкирський († κ. 446). Звичай благословляти свіч­ки на Стрітення прийшов аж після X сторіччя. Перший раз згадує про нього Римсько-германський служебник з XII ст.

Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників.

У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних праз­ників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці. Цей празник має один день перед- і сім днів попразденства. На цей день існують проповіді багатьох Отців і Вчителів Східної Церкви. Службу празника написали святий Андрій Критський, святий Йоан Дамаскин, святий Косма Маюмський, патріярх Герман і Йосиф Студит. Наступного дня після Стрітення Східна Церква святкує пам’ять праведних Симеона й Анни.

Духовний зміст

Характер цього давнього християнського свята багато в чому споріднених зі самим Різдвом Ісуса, і з подією Його найменування і обрізання, і з Його Хрещенням у Йордані. Адже всі ці літургійні святкування об’єднує ідея явління Бога в людському тілі, Його приходу у світ задля спасіння людини. Разом з тим кожне зі згаданих свят має свої особливі тематичні наголоси, які значною мірою пов’язані з тим хто і в яких обставинах зустрічає воплоченого і явленого Бога.  

Вірність.

В центрі події, яку досить детально описує Євангелист Лука – зустріч праведного старця Симеона з дитятком Ісусом, принесеним Його матір’ю Марією до Єрусалимського храму (див.: Лк. 2, 22-36). Короткий момент цієї зустрічі відкриває довготривалу історію стосунків Бога зі своїм народом, виявляє Його мудрий задум щодо світу. Сповнений Святим Духом старець жив надією на сповнення Божих обітниць, а зокрема очікував утіхи Ізраїлю, себто надією на звільнення народу (пор.: Іс 40, 1; 49, 13; 51, 3; 57, 18).

Подія Стрітення наче сповняє основне життєве прагнення, мрію та ідентичність Симеона, адже його ім’я в перекладі з єврейської означає «Господь почув». Він приймає на свої руки і бачить саму Надію, Спасіння, Світло і Радість Ізраїля та цілого світу. Симеон в глибокій старості пересвідчується в тому, що Господь є зі Своїм народом і вірний Своїм обітницям. Зустріч Симеона є одночасно і глибоко особистою подією і універсальною: Ісус Христос, Спаситель, зустрічається у особі старця Симеона зі старозавітним людством, веденим Святим Духом.

Сама святкова подія є виконанням старозавітного припису, який знаходимо у Вих. 13, 1-2: І промовив Господь до Мойсея, кажучи: Посвяти мені всіх первенців; усе, що між синами Ізраїля вперше розкриває матірню утробу, в людини і в скотини, воно моє.  

Посвята.

Ісус сповняє цей припис закону і якраз цей Його жест є ключовим для розуміння суті події. Зі Стрітення, фактично, розпочинається життєвий шлях Ісуса як служіння в любові до Отця і до людей. Ісус приноситься до храму в дар Богові, щоб посвятитися і належати Йому повністю.

Змістом життя Христа було бажання спасти людину, визволити її від гріха і смерті, в яку людина сама перетворила своє життя. А бажання Христа спасти – це не що інше як прояв любові до Бога і до людини, послуху Божій волі, відмова від якої і привела людину до смерті. Принесений до храму на руках Марії Христос виявляє і започатковує Свою спасенну місію. Це перший крок Ісуса до жертви на хресті.  

Справедливість.

Бог також постає перед нами у цьому святі як справедливий Законодавець. Господь проявляє вражаючу справедливість стосовно Свого творіння. Той, Хто на Синаї дав Мойсеєві закон, сьогодні підкоряється законним приписам. Через підкорення Себе законові, Господь сходить до нашого рівня, свідомо ставить Себе в такі самі умови, в яких ми всі перебуваємо. Але це обмеження Він приймає задля того, аби відкрити нам зміст справжньої свободи і дарувати нам її. Адже справжня свобода можлива лише за умови любові і добровільної самопожертви.  

Відповідальність.

Разом з тим, у події стрітення розкривається і Божа відповідальність за людину, світ та історію, адже Бог є одночасно і законодавцем і виконавцем закону. Встановлені Ним закони не є обтяжливим і незрозумілим тягарем для людини, а шляхом і дороговказом до справжньої повноти життя. Христос показує, що Закон не є і не може бути ціллю сам у собі, він – лише засіб до справжнього єднання людини із Богом.

Господь справді воплотився, явився світові як Чоловіколюбець, аби все людство привести до себе. Йому, всемогутньому Богові, була потрібна людина, і Він прийшов до неї покірним слугою, аби не вразила її Його безконечна могутність, а щоби людина відчула свою тендітність і мізерність, і щоб, як Симеон, захотіла зустрітися зі своїм Господом.

Джерело: Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ