Літо – гаряча пора для відпусток та відпочинку в колі сім’ї, рідних чи друзів. Але так було не завжди. Люди середнього і старшого покоління ще добре пам’ятають, адже в минулому не було таких звичаїв та й можливостей, щоб у щорічну літню відпустку можна було відправитись в сонячний Єгипет, Туреччину, Італію, Хорватію чи Грецію… Зазвичай відпустка зводилася до проведення вільного часу в місцях відпочинку, куди ми відправлялися в часи власного дитинства. А це найчастіше гарне село у бабусі і дідуся, чи навіть і в дальшої родини.

Однак були і «щасливчики», які отримували путівки на море завдяки Фонду соціального страхування (колись їх називали профспілковими, бо комісії по соціальному страхуванню були при профкомах), але це могло трапитися раз на все дитинство. Тому найкраще, як то кажуть, дешево і сердито, оздоровлювались у свій час “дикуном”. З настанням літа багато хто відчалювали на південь. Хтось власним автомобілем добирався, хтось потягом: до Сімферополя, а далі — у своє облюбоване місце.

Сьогодні все змінилося, попри затяжну економічну і пандемічну кризу велика частина українців все-таки шукає можливості гарного відпочинку. Як відомо, цілий ряд країн попри карантинні обмеження вже прийняв рішення про відкриття своїх кордонів для українських туристів.

Та нажаль для багатьох це і по сьогоднішній день залишається лише мрією, а для когось виглядає і марнотратством. Все ж кожен має право на заслужений якісний відпочинок і в той чи інший спосіб повинен собі та своїй сім’ї його, як слід організувати!

Тож у цьому контексті несподівано хочу запропонувати вам поговорити про відпустку з прикметником «папська». Що? Папа у відпустці? Але ж Папи не їздять у відпустку!

Ну, що ж все колись відбувається одного разу вперше. І врешті-решт Папа Іван Павло ІІ в липні 1987 року вперше розпочав еру папських канікул. Ідея, яка нікому ніколи раніше не прийшла в голову, запропонувати Папі Римському провести кілька днів відпочинку в горах, натомість прийшла до групи молодих людей з Тревізо, єпархії, у володінні якої була дещо ізольована вілла в Lorenzago di Cadore, поблизу замку Мірабелло, який використовувався для літнього перебування семінаристів. За посередництвом місцевого єпископа пропозиція була донесена до Івана Павла ІІ, і спочатку відповідь була негативною. Але дещо згодом «ні» стало «можливо» і таки перейшло у стверджувальне «так»… Сказати, що цей вибір не був суперечливим, було б «нічого не сказати», адже насправді на початку вирувало багато критики в адрес Войтили…

«Відпустка – це щось важливе для кожного, всі у ній мають потребу. Це корисний час для відновлення сили тіла і духу, щоби збагатити свій духовний шлях», – сказав Папа Франциск під час молитви «Ангел Господній» 6 серпня 2017 року.

Гарним прикладом такого «відновлення» може слугувати епізод із Євангеліє, коли Христос разом із трьома учням сходить на гору Тавор. До такого сходження час до часу покликана кожна людина, адже воно «приводить нас до роздумів про важливість відірватися від мирських речей, щоб здійснити подорож вгору і споглядати Ісуса. Йдеться про те, щоб зосередитися на уважному і молитовному слуханню Христа, улюбленого Сина Отця, шукаючи моментів молитви. Це довзолить заново відчути радість від перебування тет-а-тет з Божим Словом. Ми покликані знову відкрити заспокійливу та відновлюючу тишу роздумування над Євангелієм, Біблією, яка веде до життя, сповненого краси та радості».

21 липня 1996 року, виступаючи з промовою після молитви «Ангел Господній» в Lorenzago, Іван Павло ІІ якось назавжди зафіксував ці поняття, зазначивши, що «перебуваючи нарешті вирваними з чимраз швидшого ритму нашого повсякденного життя, нам усім потрібно раз у раз зупинятися і відпочивати, дозволяючи собі більше часу на роздуми та молитву. Представляючи Господа, який освячує день, присвячений відпочинку, Біблія хоче вказати на необхідність того, що людина повинна присвятити частину свого часу для свободи від рутинних речей, щоб знову ввійти в себе і виховувати почуття величі і гідності людини як образу Бога».

«Під час відпочинку і, зокрема, в період відпустки, людині пропонується усвідомити той факт, що робота – це засіб, а не кінцева мета життя, і їй дається можливість відкрити красу тиші як простору, в якому потрібно знайти себе, щоб відкритися  до самопізнання та молитви»,- повчав Іван Павло II, під час молитви «Ангел Господній» 21 липня 1996 року.

Відпустку, отже, «не слід розглядати як просту втечу від праці, яка збіднює і дегуманізує людство, але як кваліфікуючі моменти щодо самого існування людини. Перебиваючи щоденні ритми, які втомлюють і виснажують її фізично і духовно, вона має можливість відновити глибші аспекти життя і праці. Саме в такій обстановці вдається більш спонтанно та з іншим поглядом роздумувати над власним існуванням та існуванням інших: будучи вільною від своїх нагальних щоденних занять, людина має можливість знову відкрити свій контемплятивний вимір, розпізнаючи сліди Бога в природі і насамперед в інших людях. Це досвід, який відкриває людині оновлену увагу до її близьких, починаючи з членів її родини».

Чи не було б це невеличкою революцією до змін на краще в наших сім’ях?.. Попри економічну та пандемічну кризи, спробуймо все-таки організувати гарний відпочинок для наших улюблених сімей. Бажаю, щоб нікому не забракло креативних ідей! А як маленька «шпаргалка», хотілося би підкреслити, що для ощасливлення своїх рідних не обов’язково володіти захмарними сумами. Огляньмося довкола, Божа краса сотвореного світу є повсюди як далеко, так і поруч.

Бажаю усім гарних відпусток!

Автор: о. Іван Стефурак
Джерело: Нова Зоря

PS: Якщо Ви ще не вирішили де провести свій відпочинок, запрошуємо принагідно відвідати наш Центр паломника “Симеон Лукач”. Кожного місяця, в ніч з 29 на 30 число, тут відбуваються нічні молитовні чування.

Також в Центрі діє музей бл. Симеона Лукача. Більше інформації про музей.